Тривога в християнському житті Anxiety in the Christian Life

Читання Євангелія, яке ми мали сьогодні, є частиною розділу Євангелія від Матея, який традиційно відомий як Нагірна проповідь. Цей конкретний уривок зосереджується на темах страху, тривоги та довіри до Бога. По суті, Господь Ісус каже нам, що страх і тривога не дозволені віруючим через велич і доброту Бога, Який є їхнім Отцем.

The Gospel reading that we had today is part of the section of the Gospel According to Saint Matthew that is traditionally known as the Sermon on the Mount. This particular section focusses on the themes of fear, anxiety and confidence in God. Basically, the Lord Jesus tells us that fear and anxiety are disallowed to believers, because of the greatness and goodness of God, Who is their Father.

Чому ми не повинні турбуватися?
Why Must We Not Worry?

Ми не повинні хвилюватися і переповнюватися тривогою, бо це щось говорить не тільки про нас, але й про Бога. Наші інтелектуальні переконання щодо Бога полягають у тому, що Він Всемогутній, Всезнаючий, але також Всемилостивий і Вселюблячий. Якщо все це правда, то Богові можна довіряти, що він діятиме в нашому житті відповідно до Його волі, яка ЗАВЖДИ буде найкращою для нас.

We must not worry and be filled with anxiety, because to do so says something not only about us, but also about God. Our intellectual beliefs concerning God are that He is All-Powerful, All-Knowing, but also All-Compassionate and All-Loving. If all of these things are true, then God can be trusted to act in our lives according to His Will, which will ALWAYS be what is best for us.

Справді, вищезгадані властивості є безперервною та міцно́ю огорожею, яка захищає нас від переходу до будь-якого іншого висновку, тому що, наприклад, якщо Бог не є Всемогутнім, Він все ще може бути люблячим і співчутливим, але Він просто не має сили, щоб виконати Його волю в нашому житті, і тому зло спіткає нас без Його згоди чи відома. Брати і сестри, це не описує Бога, якого б хотіла будь-яка людина. Такий Бог, безперечно, не гідний поклоніння.

Indeed, the attributes mentioned above are a continuous and strong fence guarding us from crossing to any other conclusion, because if God is not All-Powerful, for example, He may still be loving and compassionate, but He just does not have the power to do His will in our lives, and so evils befall us without His consent or knowledge. Brothers and sisters, this does not describe a God that any human being would want. Such a God is certainly not worthy of worship.

З іншого боку, ми можемо схилятися до думки, що, хоча Бог всемогутній, Він не милосердний і не люблячий, і, таким чином, Він дозволяє злу спіткати нас, тому що Він не піклується про нас. Це цілком адекватно описує язичницьких богів інших релігій. Незважаючи на свої сили та здібності, вони не запобігають злу в житті людей, тому що їм просто байдуже до людей. Насправді вони можуть спричинити зло в житті людей лише для власної розваги.

On the other hand, we might tend to think that although God is all-powerful, He is not compassionate and loving, and thus, He allows evil to befall us because He has no care for us. This does adequately describe the pagan gods of other religions. Despite their powers and abilities, they don't prevent evil in the lives of human beings, because they just don't care about human beings. In fact, they might cause evil in human beings' lives just for their own amusement.

Проте, оскільки Бог об’явлений у Святому Письмі та Традиції Церкви як Всемогутній, Всезнаючий, Всемилостивий і Вселюбячий, ми повинні вірити, в те, що Він робить у нашому житті, чи хоче, чи дозволяє, є для нашого добра.

Yet, since God is revealed in the Holy Scriptures and the Tradition of the Church as All-Powerful, All-Knowing, All-Compassionate and All-Loving, we must believe that what He does in our lives, whether willing or allowing, is for our good.

Водночас, однак, помилково думати, що ми будемо знати, ЯК події та обставини нашого життя для нашого блага. Адже наш інтелект дуже малий. Ми навіть не можемо зрозуміти все створене. Є багато створених речей, про існування яких ми навіть не знаємо. Як ми будемо розуміти шляхи Бога?

At the same time, however, it is a mistake to think that we will know HOW the events and circumstances of our lives are for our good. After all, our intellects are very small. We cannot even understand all created things. There are many created things that we do not even know exist. How are we going to understand the ways of God?

Що Біблія каже про тривогу?
What Does the Bible Say About Worrying?

Отже, що насправді говорить Біблія про занепокоєння та хвилювання? Ну, перш за все, ми повинні зрозуміти, що існує безперервний рефрен до довгої «пісні» Божого одкровення, яка зустрічається сто сорок чотири рази в Старому і Новому Завіті. Цей приспів: «Не бійся». Оскільки цей самий вираз часто був на устах самого Господа Ісуса, ми не маємо іншого вибору, як вважати його божественною заповіддю.

So, what does the Bible actually say about worrying and fretting? Well, first of all, we should understand that there is a continuous refrain to the lengthy "song" of God's revelation that occurs one hundred forty-four times in the Old and New Testaments. That refrain is: "Do not be afraid." Since this same expression was frequently on the lips of the Lord Jesus Himself, we have no other option than to consider it a divine commandment.

Насправді, це вражаюча реальність, якщо вважати, що весь Псалтир, книга Святого Письма, якою найчастіше користується Церква, має одну послідовну тему і мету через усі свої сто п’ятдесят пісень: навчати недовіри до себе, але повна довіра до Бога. Розбудова такої довіри до Бога є точною причиною, чому Церква так старанно молиться псалмами. Високий рівень довіри до Бога веде до близькості з Богом, яка схожа на стосунки між батьком і улюбленим сином. Вам не вистачає довіри до Бога? Чи є у вас серйозні запитання та сумніви щодо того, що Він робить у вашому житті? Тоді моліться псалмами і навчіться від них тій близькості та інтимності, які ви повинні мати як улюблена дитина Творця всього всесвіту.

In fact, it is an awe-inspiring reality to consider that the entire Psalter, the book of Holy Scripture that is most frequently used by the Church has one consistent theme and purpose through all of its one hundred and fifty songs: to teach distrust of oneself, but total confidence in God. Building this kind of confidence in God is the precise reason the Church prays the psalms so assiduously. A high level of confidence in God leads to intimacy with God not unlike the relationship between a Father and a favored son. Do you lack confidence in God? Do you have serious questions and doubts about what He is doing in your life? Then pray the psalms and learn from them the closeness and intimacy that you should have as a favored child of the Creator of the entire universe.

Що є основою довіри до Бога?
What is the Basis of Confidence in God?

Знову ж таки, важливо підкреслити, що довіра до Бога походить від того, Хто є Бог. Якщо ми дійсно віримо в те, що Бог відкрив про Себе, ми не можемо не вірити в Його волю. Це особливо важливо, якщо ми знайшли час і доклали необхідної енергії для поглиблення наших стосунків з Ним у молитві. Проста інтелектуальна згода на те, що Він відкрив, є початком довіри, але особисте пізнання Його як Отця через молитву є засобом, за допомогою якого це знання передається в наші серця.

Again, it is important to emphasize that confidence in God comes from Who God is. If we really believe what God has revealed about Himself, we cannot fail to have confidence in His Will. This is especially the case if we have taken the time and exerted the energy that is necessary to deepen our relationship with Him in prayer. Simple intellectual assent to what He has revealed is the beginning of confidence, but coming to personally know Him as Father through prayer is the means by which that knowledge is translated into our hearts.

Ми знаємо, що по-справжньому пізнати іншу людину нелегко. Потрібні спільні зусилля, вкладення часу, докази доброї волі. Зрештою, інший відкриває нам свою довіру. Те, що ми часто говоримо, правда: довіру потрібно заслужити. Якщо ці речі вірні щодо стосунків з іншою кінцевою істотою, то наскільки це вірно для стосунків із Нескінченною Істотою. Проте ми знаємо, що Бог хоче мати довірливі стосунки з кожним із нас, і з кожним із нас, наче ми єдині. Додатковим джерелом нашої впевненості є те, що ми знаємо бажання Бога щодо цього. Він чітко заявив про Свою любов до нас. Його любов не викликає сумнівів. Питання в тому, чи любимо ми Бога. Це питання потрібно перевірити.

We know that truly knowing another human person is not easy. It takes concerted effort, investment of time, proofs of good will. Eventually, the other opens his or her confidence to us. It is true what we often say: trust must be earned. If these things are true of a relationship with another finite creature, how much more is it true of a relationship with an Infinite Being. Yet, we know that God wants to have a trusting relationship with each one of us, and with each one of us as if we were the only one. An added source of our confidence is that we know the desires of God in this regard. He has clearly declared His love for us. His love is not in doubt. The question is whether we love God. That question has to be tested.

Що таке чеснота надії? Звідки це береться?
What is the Virtue of Hope? Where Does It Come From?

Основний спосіб, через який ми маємо довіру до Бога, — це практика чесноти надії. Надія є однією з теологічних чеснот. Ми називаємо їх цим ім’ям, бо вони не мають об’єктом земного. Віра, надія та любов – усі мають за мету Самого Бога. Надія — це чеснота, завдяки якій ми очікуємо отримати те, що Бог обіцяв.

The primary way that we have confidence in God is through the exercise of the virtue of hope. Hope is one of the theological virtues. We call them by this name, because they do not have any earthly thing as their object. Faith, hope, and charity all have God Himself for their object. Hope is the virtue by which we expect to receive what God has promised.

Як теологічна чеснота, об’єктом якої є Сам Бог, ми знаємо, що не можемо створити надію в собі. Вона має бути дана нам Богом як безкоштовний дар, так само як ми не можемо створити віру та любов. Ми не можемо вибрати віру чи любов. Ці чесноти є дарами від Бога, які вливаються в нас дією Святого Духа. Що це означає з практичної точки зору? Щоб мати чесноту надії, ми повинні молитися за неї і поглиблювати надію, яку ми отримали, виконуючи часті вчинки надії. Іншими словами, ми повинні часто говорити Богу в молитві, що ми віримо в Нього і любимо Його, але ми також повинні часто говорити Йому, що маємо довіру до Нього, у те, як Він діє в нашому житті на нашу користь.

As a theological virtue with its object being God Himself, we know that we cannot create hope in ourselves. It must be given to us by God as a free gift, just as we cannot create faith and charity. We cannot choose to have faith or choose to have charity. These virtues are gifts from God that are poured into us by the action of the All-Holy Spirit. What does this mean in practical terms? In order to have the virtue of hope, we have to pray for it and deepen what hope we have received by performing frequent acts of hope. In other words, we should often tell God in prayer that we believe in Him and love Him, but we should also tell Him frequently that we have confidence in Him, in the ways that He is acting in our lives, for our benefit.

 

Терміновість відповіді на Божий поклик Urgency in Responding to the Call of God

 

Приклад святих апостолів – вони залишили все і пішли за Ним
The Example of the Holy Apostles– They Left Everything and Followed Him

Сьогодні в читанні Євангелія ми почули про те, як Господь Ісус покликав Своїх перших учнів, тих, які пізніше стануть Його апостолами, коли Він призначив членів колегії Дванадцятьох. Ми бачимо тут, в обох випадках – покликання Симона та Андрія і покликання Якова та Івана – що їхня відповідь була негайною і навіть нагальною. Ми часто зустрічаємо тему терміновості й негайності в Писанні стосовно відповіді на Божий заклик.

Today in the Gospel reading, we heard about the way that the Lord Jesus called His first disciples, those who would become His Apostles later on, when He designated the members of the college of the Twelve. We see here, in both cases– the calling of Simon and Andrew and the calling of James and John– that their response was immediate and even urgent. We find the theme of urgency and immediacy often the Scriptures in reference to answering the call of God.

Біблійні заклики до такої терміновості
Biblical Exhortations to Just This Kind of Urgency

У всьому спектрі Святого Письма є біблійні заклики, які заохочують Божий народ негайно й невідкладно відповісти Богові. Пророк Ісая говорить народу Юди: «Шукайте Господа, поки Його можна знайти. Кличте Його, поки Він ще близько». Подібним чином пророк-цар Давид говорить у Псалтирі: «Якщо сьогодні ви почуєте Його голос, не зачерствійте вашими серцями». Цей самий вірш розглядає, тлумачить і викладає у всіх його різноманітних значеннях святий апостол Павло у своєму Посланні до євреїв.

There are biblical exhortations across the whole spectrum of Scripture that encourage God's people to respond to God with immediacy and urgency. The Prophet Isaiah tells the people of Judah: "Seek the Lord while He may be found. Call to Him while He is still near." In a similar way, the Prophet King David says in the Psalter: "If today you hear His voice, harden not your hearts." This same verse is examined, interpreted and expounded in all its various meanings by the Holy Apostle Paul in his Letter to the Hebrews.

Саме в Євангелії від Луки Господь Ісус говорить Своїм слухачам: «Чоловік, що прилягає рукою до плуга, але озирається назад, не придатний до Царства Божого». Цей уривок також показує невідкладність і негайність, яка потрібна, щоб відповісти Богу, коли Він закликає нас йти за Ним. Це тим більше вірно, тому що цей уривок тематично пов’язаний і залежить від уривка Старого Завіту. У цьому контексті, пророку Іллі наказано знайти і призначити свого наступника незадовго до того, як його піднесуть на небо на вогняній колісниці. Він знаходить Єлисея, який оре свої поля́. Підійшовши позад нього, Ілля накидає свою мантію на плечі Єлисея. Єлисей, хоча й не без протесту, негайно йде за ним.

It is in the Gospel According to Saint Luke that the Lord Jesus tells His hearers: "the man who fits his hand to the plough but keeps looking back is not fit for the Kingdom of God." This passage too shows the urgency and immediacy that is needed to respond to God when He calls us to follow Him. This is all the more true, because this passage is thematically connected and dependent upon a passage in the Old Testament. In that context, the Prophet Elijah is commanded to seek out and designate his successor shortly before he is to be taken up to Heaven in a fiery chariot. He finds Elisha plowing his fields. Coming up behind him, Elijah throws his mantle over the shoulders of Elisha. Elisha, although not without protest, follows him immediately.

Наша відповідь Богу має бути негайною та терміновою
Our Response To God Has to Be Immediate and Urgent

Поклик Божий також має велике значення в нашому житті. Ми схильні думати про поклик Божий лише у зв’язку з такими великими речами, як життєві стани: шлюб, чернече життя, священство, дияконство. Але Бог кличе нас безперервно, знову і знову і навіть багато разів на день. Бог кличе нас до місця призначення Свого Царства, кличе нас із усього іншого для цієї мети. Але щоразу, коли ми отримуємо таке натхнення, наша відповідь має бути негайною, терміновою та повною.

The call of God has great urgency in our lives too. We tend to think of the call of God only in reference to the great things like states of life: marriage, monastic life, priesthood, diaconate. But God is calling us interminably, again and again and even many times a day. God is calling us to the destination of His Kingdom, calling us out of everything else for that purpose. Yet, each time we receive such an inspiration, our response must be immediate, urgent and complete.

Ці Божі заклики можуть мати багато форм. Іноді Бог закликає нас до Свого Царства, надихаючи нас практикувати певну чесноту. У випадку, наприклад, коли нам доводиться чекати або терпіти якусь досаду, Бог закликає нас практикувати чесноту терпеливості і, зростаючи в цій чесноті, скуштувати Його Царство до того, як воно настане. На кожне натхнення, подібне до цього, потрібно відповідати з люблячим серцем, серцем, яке прагне до Бога і готове віддати все інше заради Нього.

These calls of God might take many forms. Sometimes, God is summoning us to His Kingdom by inspiring us to practice a certain virtue. In a case, for example, when we must wait or endure some annoyance, God calls us to practice the virtue of patience, and by means of growing in this virtue to taste of His Kingdom before it arrives. Every inspiration like this must be responded to with a loving heart, a heart that yearns for God and is willing to surrender everything else for Him.

Коли ми все більше й більше усвідомлюємо ці запрошення від Бога, ми починаємо усвідомлювати, що наше життя — це розмови з Богом, у які Він кличе нас, і ми відповідаємо. Це не тому, що ми повинні перетвори́ти своє життя в таку розмову. Ні, така природа нашого життя, як воно є саме по собі. Нам потрібно лише мовчати та бути уважними, і ми побачимо, що це так.

As we become more and more aware of these invitations from God, we begin to realize that our lives are conversations with God in which He calls us, and we respond. It is not because we have to make our lives into such a conversation. No, that is the nature of our life as it is in itself. All we have to do is be silent and attentive, and we will see that it is so.

Біблійні попередження через відсутність такої терміновості
Biblical Warnings For Lack of That Urgency

У Святому Письмі є багато оповідань про людей, покликаних Богом, але їм не вистачало цієї терміновості й негайності. В результаті вони змарнували Господні ласки і зірвали Божі задуми щодо них. Наші прабатьки, Адам і Єва, є добрим прикладом. Бог покликав їх практикувати чесноту послуху, давши їм заповідь. Зрештою він мав намір дозволити їм їсти з дерева, що Він їм заборонив. Ми знаємо це, тому що немає сенсу створювати плодоносне дерево, з якого не могли б їсти чоловік і жінка. Але Він дав їм заповідь випробувати їх. Вони відкинули Його ніжний заклик до послуху, вирішивши замість цього вступити в розмо́ву зі змієм, духом зла.

There are many stories in Scripture about people, who were called by God, but they lacked this urgency and immediacy. As a result, they squandered the Lord's graces and thwarted God's gracious designs for them. Our first parents, Adam and Eve, are a good example. God called them to practice the virtue of obedience by giving them a commandment. He eventually intended to allow them to eat of the tree, which He forbade to them. We know this, because there's no point to creating a fruit-bearing tree of which the man and woman would not be able to partake. But he gave them a commandment to try them. They rejected His gentle summons to practice obedience, choosing instead to engage in conversation with the serpent, the spirit of evil.

Природа людського серця
The Nature of the Human Heart

Справді, наведений вище приклад дає нам глибоке розуміння природи людського серця. Багато в чому серце схоже на купу сухого труту. Безсумнівно, що його щось запалить, тому що, по суті, він чекає, коли його підпалять. Ось чому ми повинні берегти серце і тримати подалі від нього іскри, що виходять від пристрастей. Бог закликає нас наблизитися до Його Царства, практикуючи певні чесноти. Саме ці натхнення повинні запалити наші серця. Ми повинні відповісти на них щедрістю душі, яка походить від щирої любові до Бога.

Indeed, the forgoing example gives us a great deal of insight into the nature of the human heart. In many ways the heart is like a pile of dry tinder. It is a forgone conclusion that it is going to be enkindled by something, because it is essentially waiting to be set ablaze. This is the reason why we have to guard the heart and keep the sparks that come from the passions away from it. God will call us to approach His Kingdom by practicing certain virtues. These inspirations are what must set our hearts on fire. We have to respond to them with the generosity of soul that comes from sincere love of God.

 

Транзакційна мова Біблії, Пропозиція святого Петра: Що тоді ми матимемо? The Bible's Transactional Language, Saint Peter's Proposition: What Then Will We Have?

У сьогоднішньому євангельському читанні святий Петро ставить запитання Господу Ісусу: «Що ми отримаємо взамін за все те, від чого ми [апостоли й учні] відмовились?» Це питання говорить про те, що про спасіння, про Небесне Царство, можна думати в транзакційних термінах. У магазині, наприклад, я знаходжу те, що мені подобається, даю гроші в ро́змірі ціни товару, а натомість отримую товар. Транзакція принесла користь і мені, і магазину. Що ж, мова Біблії говорить про те, що Небесне Царство можна уявити тими ж термінами. Спасіння — це справа, дуже особлива справа.

In the Gospel reading for today, Saint Peter puts the question to the Lord Jesus, "What will we receive in exchange for all the various things that we [the Apostles and disciples] have given up?" This question suggests that salvation, the Heavenly Kingdom, can be thought of transactionally. In a store, for example, I find something that I like, I give money in the amount of the price of the item, and, in return, I get the item. The transaction has benefitted both me and the store. Well, the Bible's language suggests that the Heavenly Kingdom can be thought of in the same terms. Salvation is a transaction, a very special transaction.

Деталі цієї справи знову і знову з’являються у словах Святого Письма. У Старому і Новому Завіті і навіть у гімнах Церкви ми знаходимо цю справу як тему найпрекра́снішої поезії.

The details of this transaction appear again and again in the words of Holy Scripture. Throughout the Old and New Testaments and even in the hymns of the Church we find this transaction as the subject of the most beautiful poetry.

Старозавітні приклади «спасіння як трансакція»

Old Testament Examples of "Salvation as Transaction"

Щоб розпочати наш розгляд теми спасіння як транзакції в божественно натхненних словах Святого Письма, ми повинні навести Книгу Приповідок перед усіма іншими, оскільки це робить пункт точно, просто і лаконі́чно. Там ми прочитали наступний заклик: "Коли ви віддасте́ бідним, це як кредитування Господу, і Господь поверне вам".

To begin our consideration of the theme of salvation as transaction in the divinely-inspired words of the Holy Scriptures, we should cite the Book of Proverbs before all else, because it makes the point tersely, simply and succinctly. There we read the following exhortation: "When you give to the poor, it is like lending to the Lord, and the Lord will pay you back."

У Старому Завіті, найрізноманітніші завіти є договірними, а отже, транзакційними. Сторони погоджуються обмінюватися перевагами, часто викладеними мовою, що передбачає ексклюсивну лояльність. Таким чином, Господь каже про Старого Ізраїля: "Вони будуть моїм народом, і я буду їх Богом".

In the Old Testament, the various covenants themselves are contractual and therefore transactional. The parties agree to an exchange of benefits often couched in language involving exclusive loyalty. Thus, the Lord says of the old Israel, "They will be my people and I will be their God."

У той же час, однак, існує транзакційний характер всієї системи жертвоприношень у Старому Завіті. У стародавній релігії Ізраїлю, наприклад, первістків чоловічої статі потрібно було «викупити» з вийняткової власності Бога. Інші первістки також могли бути викуплені за бажанням людського власника.

At the same time, however, there is the transactional nature of the whole sacrificial system in the Old Testament. In the ancient religion of Israel, for example, firstborn male human beings had to be "redeemed" that is, "bought back" from God's exclusive ownership. Other firstborn animals could be redeemed as well at the option of the human owner.

Крім того, у Книзі пророка Ісаї Бог чітко представляє їм спасіння, як справу на все життя (ілюструється різними продуктами харчування). Він їм каже: «Приходьте, ви, що не маєте грошей – купуйте зерна́ і їжте! Приходьте! Купуйте вина і молока – це вам нічого не буде коштувати! Навіщо витрачати гроші на те, що не наситить? Навіщо витрачати свою зарплату і залишатися голодним? Слухайте зі мною і робіть те, що я скажу, і ви будете насолоджуватися найкращою їжею з усіх».

Furthermore, in the Book of the Prophet Isaiah, God explicitly presents salvation to them as a transaction for life (illustrated by various food stuffs). He tells them: "Come, you that have no money– buy grain and eat! Come! Buy wine and milk– it will cost you nothing! Why spend money on what does not satisfy? Why spend your wages and still be hungry? Listen to me and do what I say, and you will enjoy the best food of all."

Транзакційна мова Нового Завіту – винагорода за вчинки

New Testament Transactional Language– Being Rewarded For Deeds

У Новому Завіті ця сама транзакційна мова стає ще більш чітко́ю. Наприклад, Господь Ісус говорить дуже схожим на Книгу Приповідок, коли Він закликає якогось молодого чоловіка: «Іди, продай те, що маєш, і роздай гроші бідним, і будеш мати скарб на небі». Тут ми бачимо повністю розвинену «економіку спасіння», яка впроваджується в усі різноманітні новозавітні писання. Наприклад, у Посланні до євреїв автор розповідає, що багато мучеників поклали своє життя, «щоб придбати краще воскресіння». Знову ж таки, використовуючи ту саму мову, церковні гімни мученикам постійно говорять про їхні страждання як про «товар», яким вони можуть торгувати з Богом заради спасіння.

In the New Testament, this same transactional language becomes even more explicit. The Lord Jesus, for example, speaks in very similar terms to the Book of Proverbs when He exhorts a certain young man: "Go, sell what you have and give the money to the poor, and you will have treasure in Heaven." Here we see a fully developed "economics of salvation," which is carried through into all the various New Testament writings. For example, in the Letter to the Hebrews, the author tells us that many martyrs laid down their lives "to purchase a better resurrection." Again, using the same language, the Church's hymns to the martyrs continually speak of their sufferings as "wares" with which they can trade with God for salvation.

Якщо спасіння - це транзакція, любов - це валюта

If Salvation Is A Transaction, Love Is The Currency

Ну, якщо все це не буде належним чином зрозуміло, це може здатися дуже безособо́вим і механічним. Ідея про те, що ми - купці́ (як сказано про мучеників), що купують наше спасіння різними речами, які ми робимо, - це відверта неприємна ідея, якщо правильний нюанс не застосовується до нього. На щастя, святий апостол Павло допомагає нам зрозуміти і застосува́ти цей нюанс. У першому Посланні до Коринтян він пи́ше про чесноту любови, християнської любови, і каже нам: "Коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, --то пожитку не матиму жодного!".

Well, unless all of this is properly understood, it could appear to be very impersonal and mechanistic. The idea that we are merchants (as is said of the martyrs) buying our salvation with various things that we are doing is a downright distasteful idea if the correct nuance is not applied to it. Fortunately, the Holy Apostle Paul helps us to understand and apply that nuance. In the First Epistle to the Corinthians he writes about the virtue of charity, Christian love, and tells us: "I may give away everything I have, and even give up my body to be burned– but if I have no love, this does me no good."

Любов - це валюта, яка робить цю справу можливою. Як нагадує нам святий Іван, ми повинні усвідомити, що ми любимо не Бога перш за все, а те, що Бог полюбив нас перш за все. Наша любов до Бога — це лише незначна компенсація тієї величезної любови, яку Бог виявив до нас. Таким чином, ми робимо платежі́ на наші небесні рахунки через любов, і тільки через любов. Будь-яка жертва, яку ми робимо, але не з любов’ю, яка не мотивована любов’ю до Бога, є марною.

Love is the currency that makes this transaction possible. As Saint John reminds us, we have to realize that it is not primarily that we love God, but that God has loved us first. Our love of God is only a slight return on the enormous love that God has shown to us. Thus, we make payments into our heavenly accounts by means of love, and only by means of love. Any sacrifice that we make that is not loving, that is not motivated by love of God is worthless.

 

У НАС, ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ПОВІКИ IN US, THE DESCENT OF THE HOLY SPIRIT CONTINUES FOREVER

Брати й сестри у Христі—

Коли ми чули оповідання від Діянь Святих Апостолів про зіслання Святого Духа, ми мусимо пам’ятати, що апостоли є символом цілої Церкви, цілого Божого народу. Ми мусимо розуміти так, тому що зіслання Святого Духа є поповнюванням пророцтва Святого Йоїла. Цей пророк сказав (Йоїл 3:1-2): «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння. Та й на рабів та на рабинь того часу я виллю мій дух.» І пророк Аввакум подібно сказав (2:14): «Земля сповниться знанням Господньої величі, як води вкривають море.» Ці уривки показують, що пророки передбачили зіслання Святого Духа так, як вселенський дар для всіх людей.  Дванадцять апостолів є тільки символом всіх, які приймають Євангеліє.  Подібним способом, апостоли є символом, коли Святе Письмо нам каже, що вони будуть суддями Нового Ізраїля.  Наприклад, ми читаємо у Євангелії від Святого Матея (19:28): «Господь сказав, ‘Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля.» Тут Господь Ісус відносив до п’ятої книги у Законі Мойсея—Книги Второзаконня (Второ. 1:22-3), яка розкаже про представлення суддю Мойсеєм рабом Божим. У цій книзі, Мойсей каже народові: «Ви всі приступили до мене і сказали: Пошлемо  поперед себе людей, щоб вони розгледіли нам ту землю та й дали знати, якою дорогою нам підніматись і на які міста йти нам. Подобалася мені ваша рада; і я вибрав з-поміж вас дванадцять чоловіків, по чоловіку від покоління.» Це нагадує нам, що царювання апостолів належить всім, які є слухняними до волі Христа, бо число дванадцять є символом вселенської повноти.

When we hear the story from the Acts of the Holy Apostles concerning the descent of the Holy Spirit, we must remember that the Apostles are a symbol for the whole Church, the whole people of God. We must understand this, because the descent of the Holy Spirit is the fulfillment of the prophecy of Saint Joel. This prophet said (Joel 3:1-2): “But after this, I will pour out my spirit on all flesh. Your sons and daughters will prophesy, and your old men will dream dreams, and your young men will see visions. In that time, I will pour out my spirit on all the slaves and handmaidens.” Also, the Prophet Habakkuk similarly pronounced (2:14): “The earth will be filled with the knowledge of the Lord’s majesty, as the waters cover the sea.” These passages show that the apostles are only a symbol of all, who accept the Gospel. In a similar way, the apostles are a symbol, when the Holy Scripture tells us that they will be judges of the New Israel.  For example, we read in the Gospel according to St. Matthew (19:28): “The Lord said, ‘Truly I say to you: You, who have followed me, when the new world is inaugurated, and the Son of Man sits on His throne of glory, you will sit on twelve thrones, judging the twelve tribes of Israel.” Here the Lord Jesus referred to the fifth book of the Law of Moses—the Book of Deuteronomy (Deuteronomy 1:22-3), which describes the appointment of the judges by Moses, the servant of God.  In this book, Moses says to the people: “you all approached me and said: ‘Let us send men ahead to reconnoiter the land for us and report to us on the road we must follow and the cities we must take.’ Agreeing with the proposal, I chose twelve men from your number, one from each tribe.” This reminds us that the reign of the Apostles belongs to all, who are obedient to the will of Christ, since the number twelve is a symbol of universal fullness.

У періоді Старого Завіту, було багато проливань Святого Духа. Наприклад, у книзі Чисел, Мойсей поставив сімдесят старших, щоб допомагали йому, і Святий Дух зіслав на них, але в той час, Мойсей сказав (Числа 11:29): «Коли б то ввесь люд Господній  та й зробився пророком! Коли б то Господь зіслав свій дух на них!» Подібно, Господь також проливав Його Святого Духа на царів Ізраїля, і на пророків. Наприклад, Він послав Його Духа, щоб помазати Саула, і, після того, Давида.  Святий Дух також помазав пророка Ісаю, бо він проголошує (Ісая 61:1-2): «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати сокрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених.» Дійсно, було багато проливань Святого Духа, але ніколи не було вселенського проливання Духа Господнього.  Для того, пророки і царі чекали Нового Завіту, в якому кожна людина була б священиком, пророком і царем через помазання Святого Духа.

In the period of the Old Testament, there were many outpourings of the Holy Spirit. For example, in the book of Numbers, Moses ordained seventy elders to assist him, and the Holy Spirit descended on them, but, at that time, Moses said (Numbers 11:29): “O that all the Lord’s people might be prophets! O that the Lord would send His Spirit on them!” Similarly, the Lord also poured out His Holy Spirit on the kings of Israel, and on the prophets. For example, He sent His Spirit to anoint Saul, and, after that, David.  The Holy Spirit also anointed the prophet Isaiah, as he proclaims (Isaiah 61:1-2): “The Spirit of the Lord God is upon me, for the Lord has anointed me. He has sent me to bring glad tidings to the lowly, to heal the brokenhearted, to proclaim liberty to the captives and release to the prisoners, to announce a year of favour from the Lord and a day of vindication by our God, to comfort all who mourn.” Truly, there were many outpourings of the Holy Spirit, but there was never a universal outpouring of the Spirit of the Lord. For that, the prophets and kings awaited a New Covenant, in which each person would be a priest, a prophet and a king by the anointing of the Holy Spirit.  

Отже, у нас зіслання Святого Духа не було одноразовою нагодою. Зіслання Святого Духа продовжується повіки так, як Господь Ісус обіцяв, коли Він сказав (Матей 10:19): «Коли вони видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити,-- дано буде вам на той час, що маєте говорити; не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме.» Ми прийняли Святого Духа через таїнства християнського втаємничення, і ми продовжуємо приймати більшу і більшу частину цієї безмежної Істоти, коли-небудь ми потребуємо спеціяльної допомоги. 

Але, мати духа—це одна річ, а використовувати його—це інша. Ми всі маємо Святого Духа через Христові таїнства, але ми мусимо використовувати цього Духа, тобто дозволити Йому керувати нашим життям згідно Його мудрости.  Нам треба бути покірними до надхнення Святого Духа, і це означає те, що не можна наполягати на нашому бажанні і нашому шляху.  Замість цього, ми пізнаємо навіть найгірші випадки як Господню волю і Господній шлях, встановлений Святим Духом.

Therefore, in us the descent of the Holy Spirit was not a onetime event. The descent of the Holy Spirit continues everlastingly, just as the Lord Jesus promised, when He said (Matthew 10:19): “When they hand you over, do not worry about what you are to say, for it will be given to you in that hour what you are to say; for you will not be speaking, but the Spirit of your Father will speak in you.” We received the Holy Spirit through the Mysteries of Christian initiation, and we continue to receive a greater and greater portion of that infinite Being, whenever we need special assistance.

But, to have a spirit is one thing; to use it is something else. We all have the Holy Spirit through the Mysteries of Christ, but we must use this Spirit, that is, allow Him to guide our life according to His wisdom.  We need to be submissive to the inspiration of the Holy Spirit, and this means that we cannot insist on our own desires and our own way.  No, rather, we recognize even the most adverse circumstances as the Lord’s will and His way, established by the Holy Spirit.

Животворящий потік Святого Духа The Life-Giving Stream of the Holy Spirit

Коли Господь Ісус каже: «Як сказано у Писанні: «Річка живої води потече́ з Його боку», то не відразу зрозуміло, який уривок Він має на увазі. Майже напевно, що Господь має на увазі сорок сьомий розділ Книги пророка Єзекіїля. Цей розділ описує шлях, яким таємнича річка, що дає життя, тече зі східного боку Храму і спускається зві́дти до Мертвого моря. Коли вода досягає Мертвого моря, морська вода перетворюється на прісну воду, і вся довжина́ річки разом із берегом моря стає раєм плодоносних дерев, які дають їжу й ліки всьому людському роду.

When the Lord Jesus says, "as the Scriptures say: "a river of life-giving water will flow from his side," it is not immediately apparent to what passage He is referring. It is almost certain that the Lord is referring to the forty-seventh chapter of the Book of the Prophet Ezekiel. This chapter describes the way that a mysterious, life-giving river flows from the eastern side of the Temple and descends from there to the Dead Sea. When the water reaches the Dead Sea, the water of the sea is made into fresh water and the whole length of the river, along with the shore of the sea, becomes a paradise of fruit-bearing trees, which give food and medicine to the whole human race.

Оригінальний уривок у Книзі Єзекіїля стосується Храму, але висло́влювання Господа Ісуса стосується людини, яка вірить в Ісуса. Інакше кажучи, людина, яка сповідує віру в Христа, стає святим храмом, оселею Святого Духа, з якого виливається животворна річка.

The original passage in the Book of Ezekiel is about the Temple, but the saying of the Lord Jesus is about the person who believes in Jesus. In other words, the person who professes faith in Christ becomes a holy temple, a dwelling of the Holy Spirit, from which the life-giving river gushes forth.

Отже, що означають різні символи в оригінальному оракулі, пере́даному пророку Єзекіїлю? Ну, для початку нехай перерахуємо символи, які представляють особливий інтерес. Перш за все, коли вперше помічено, що потік витікає з-під вівтаря, ангел, який веде Єзекіїля через видіння, виводить пророка через північну браму Храму і навколо на східну сто́рону (ми знаємо з іншого оракула в тій самій книзі, що ворота на східній стороні́ Храму не можна відкрити). Отже, спочатку ми маємо символіку виходу з північних воріт. Північ біблійною мовою є символом зла, тому що це місце природної темряви. У той же час, через позицію Ізраїлю в Родючому півмісяці, протягом біблійної історії армії вторгнення незмінно приходили з півночі. Вихід через північні ворота символізує рішення повністю, свідомо протистояти злу. У контексті цього протистояння, коли ми вирішуємо протистояти злу, у нас є вибір: відповісти на зло злом або відповісти добром, доброчесним способом. У видінні ангел веде пророка поверну́ти праворуч, на схід, що символізує рішення відповісти на зло добром чесноти.

So, what do the various symbols in the original oracle delivered to the Prophet Ezekiel mean? Well, first, let's enumerate the symbols that are of particular interest. First of all, when the stream is first noticed flowing out from under the altar, the angel, who is guiding Ezekiel through the vision, leads the prophet out through the north gate of the Temple and around to the eastern side (we know from a different oracle in the same book that the gate in the eastern side of the Temple cannot be opened). So, first we have the symbolism of exiting the north gate. The north in biblical language is emblematic of evil, because it is the place of natural darkness. At the same time, because of Israel's position in the Fertile Crescent, over the course of biblical history invading armies invariably came from the north. Exiting the north gate is emblematic of a decision to fully, consciously confront evil. In the context of this confrontation, when we decide to confront evil, we have a choice: to respond against evil with evil or to respond in a good, virtuous way. In the vision, the angel leads the prophet to turn right, towards the east, symbolizing the decision to respond to evil with the good of virtue. 

Під керівництвом ангела, вирішуючи відповісти добром, решта видіння стосується винагороди за це рішення. Ангел, який вже показав пророку воду, що тече з вівтаря всередині Храму, тепер показує велику річку, яка починає текти зі східного боку Храму. Ангел запрошує пророка тричі пробратися через воду. Пророк відповідає на два з цих запрошень, двічі перепливаючи річку, таким чином залишаючись на тому ж березі річки, що й спочатку. Третє запрошення доводиться відхиляти, тому що глибина річки на той час настільки велика, що річку можна було перетну́ти лише плаваючи. Три запрошення символізують постійно зростаючу кількість животворної води з часом.

Led by the angel to make the decision for good, the rest of the vision is concerned with the rewards of that decision. The angel, having already shown the prophet the water flowing from the altar inside the Temple, now shows the superabundant river that is beginning to flow from the eastern side of the Temple. The angel invites the prophet to wade through the water three times. The prophet responds to two of these invitations, crossing the river twice, thus remaining on the same side of the river as at first. The third invitation has to be declined because the depth of the river is, by that time, so great that the river could only be crossed by swimming. The three invitations serve to symbolize an ever-increasing amount of the life-giving water over time. 

Видіння продовжує розповідати про те, як береги́ річки та береги моря заросли́ плодоносними деревами. Там також сказано, що листя дерев служить ліками від бід людства. Тут дерева, їх плоди та листя символізують Плоди Святого Духа та Дари Святого Духа, особливі чесноти, які проявляються Святим Духом у житті тих, хто вірить.

The vision continues to recount the way that the banks of the river and the shores of the sea become lined with fruit-bearing trees. It states as well that the leaves of the trees serve as medicine for the ills of mankind. Here, the trees and their fruits and leaves symbolize the Fruits of the Holy Spirit and the Gifts of the Holy Spirit, the special virtues manifested by the Holy Spirit in the lives of those who believe.

Видіння продовжує описувати те, як, навіть якщо море перетворюється на прісну воду через приплив життєдайної річки, солончаки́ моря залишаються солоними, так що джерело солі все одно буде доступним. Сіль корисна, навіть потрібна, і тут вона символізує консервуючі та смакові́ якості істини, що походять від Бога. З одного боку, обман, який походить від демонів, наповнює світ тлінням, Божа істина зберігає і відновлює сотворіння у Божому намірі. Сам Господь Ісус говорить нам Своїм учням: «Ви сіль землі».

The vision continues to describe the way that, even though the sea is changed into fresh water through the inflow of the life-giving river, the salt marshes of the sea remain salty, so that a source of salt will still be available. Salt is useful, even necessary, and here it symbolizes the preservative and flavoring qualities of the truth that comes from God. While the deception that comes from the demons fills the world with corruption and decay, the truth of God preserves and restores the creation to God's intention. The Lord Jesus Himself tells us His disciples, "You are the salt of the earth."

Брати і сестри у Христі, ми маємо життєдайний поті́к Божої благодаті, що виходить із нас через Таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії. Нас оживляє те саме життя з Богом. Але цей життєдайний потік може витіка́ти з нас і оживляти навколи́шній світ лише тоді, коли ми протистоїмо спокусі у своєму житті й обираємо добро. Ми маємо в собі всю потенцію Божої благодаті, але ми повинні втілити цю силу в дію через добрі вчинки, які Бог уже приготував для нас заздалегідь. Коли ми відповідаємо на наше бажання насолоди, володіння та влади самозреченням, ми дозволяємо життєдайній річці Святого Духа витікати з нас і змінювати наш світ не згідно з нашими бажаннями, а згідно з Богом.

Brothers and sisters in Christ, we have the life-giving stream of God's grace coming up from within us through the Mysteries of Baptism, Chrismation and Eucharist. We are enlivened by the same life with God. But that life-giving stream can only flow out from us and give life to the world around us when we confront temptation in our lives and choose the good. We have all the potentiality of God's grace within us, but we must put that potency into act through the good deeds that God has already prepared for us ahead of time. When we respond to our desires for pleasure, possessions and power with self-denial, we allow the life-giving river of the Holy Spirit to flow out from us and change our world not according to our desires, but according to God.