Управління: утримання та мудре використання сотворіння Stewardship: The Maintenance and Prudent Use of Creation

 

Це одна з найпрекра́сніших з усіх євангельських притч, оскільки, як ми знаємо, це символічне зображення всієї історії Божого народу. Однак, як притча стосується історії Ізраїлю в цілому, так і вона стосується душі кожного окремого християнина. Так, кожен із нас був створений при Хрещенні як виноградник Господній. Сам Господь з того моменту встановив нас у цілісності та праведності, і ми несемо відповідальність за управління тим, що Господь залишив нам.

This is one of the most wonderful of all Gospel parables because, as we know, it is a symbolic representation of the entire history of God's people. Yet, just as the parable applies to the history of Israel as a whole, so too does it apply to the soul of each individual Christian. Yes, each of us was established at Baptism as a vineyard of the Lord. The Lord Himself established us in integrity and righteousness from that moment, and we are responsible for the stewardship of what the Lord has left to us.

Управління-це унікальна юдейсько-християнська концепція, оскільки воно вимагає відчуття історії та дії Бога в історії, яке ми так сильно бачимо в сьогоднішній притчі. Управління ґрунтується на двох споріднених поняттях: піклування та розумне використання.

Stewardship is a uniquely Judaeo-Christian concept, because it requires the sense of history and God's action in history that we see so forcefully in today's parable. Stewardship rests upon two related concepts: care and prudent use.

Спочатку перша людина, Адам, був висвячений на управління. Він був призначений Богом наглядачем за Раєм, де він був поміщений. Ми схильні думати про рай як про своє задоволення, про місце відпочинку та розваг. Поняття Раю в Книзі Буття зовсім інше. Хоча це прекрасне місце, воно вимагає догляду. Адам створений для цього утри́мання. Його мета - бути доглядачем за оселею Бога у Його сотворінні. Це влучне визначення Раю, житла Бога у Його сотворінні, особливого місця, яке Він виділив для Себе. Таким чином, ми бачимо, що рухома скинія, створена Мойсеєм, і храм, побудований в Єрусалимі Соломоном, є спадкоємцями давнього раю. Насправді, у розповіді про Рай, яку ми маємо у Книзі Буття, ми бачимо, що Істинний Бог зображений подібно до поведінки ханаанських божеств. Він приходить у Своє житло як місце відпочинку, щоб провести дозвілля «в денну спеку».

In the beginning, the first man, Adam, was ordained for stewardship. He was designated by God as the caretaker for the Paradise wherein he was placed. We have the tendency to think of a Paradise as being for our delight, a place of leisure and rest and amusement. The concept of Paradise in the Book of Genesis is quite different. Although it is a beautiful place, it requires care, maintenance. Adam is ordered for that maintenance. His purpose is to be the caretaker for the dwelling of God in His creation. This is an apt definition of Paradise, the dwelling of God in His creation, the special place that He has set apart for Himself. In this way, we see that the movable tabernacle established by Moses and the Temple built in Jerusalem by Solomon are successors to the Paradise of old. In fact, in the account of Paradise that we have in the Book of Genesis, we see that the True God is depicted in a similar way to the behavior of Canaanite deities. He comes to His dwelling as a place of rest, to take leisure "in the heat of the day."

Точно так само кожен з нас встановлений Богом через наше хрещення як новий рай, місце, де Бог може оселитися у своєму сотворінні, і, як говорить нам Книга Мудрості Соломона, Його радість бути серед нас. Наші душі створені як місця, де Бог може оселитися, але це також наш обов’язок підтримувати Його житло. Ми повинні дбати про те, що Бог дав нам: про наші душі та тіла, про обставини та околиці навколо них. Дійсно, ми бачимо, що ці самі образи використовуються Отцями Церкви. Наприклад, в одній із традиційних молитов перед причастям святий Іван Златоустий порівнює себе з печерним вертепом у Вифлеємі. Він свідчить про себе, що він «зламаний і розпатланий». Святий Іван каже, що йому не вдалося, як і всім нам, подбати про те, що дав нам Бог. Ми повинні відкритись на силу відновлення Святого Духа.

In the same way, each of us is established by God at our Baptism as a new Paradise, a place where God can dwell in His creation, and, as the Book of the Wisdom of Solomon tells us, it is His delight to be among us.  Our souls are established as places where God can dwell, but it is also our obligation to maintain His dwelling place. We are to care for what God has given us: our souls and bodies and the circumstances and environs around them. Indeed, we see this same imagery being employed by the Fathers of the Church. For example, in one of the traditional Prayers Before Communion, Saint John Chrysostom compares himself to the cave-stable of Bethlehem. He testifies of himself that he is "broken-down and disheveled." Saint John is saying that he has failed, as we all have, to care for what God has given us. We must lay ourselves open to the renovating power of the Holy Spirit.

Крім поняття догляду, існує розумне використання. Бог встановив нас, щоб ми дбали про те, що Він нам довірив, але також очікує, що ми мудро ви́користаємо це як засіб для нашого спасіння та порятунку та покращення навколишнього світу. Святий Павло використовує образ мудрого використання, коли говорить про тих, хто має відповідальність за Церкву. Він каже, що той, хто пасе отару, має право на молоко отари, а той, хто доглядає за виноградником, має право на деякі його плоди.

In addition to the concept of care, there is prudent use. God has established us to care for what He has entrusted to us, but He also expects us to prudently use it as a means to our salvation and the salvation and betterment of the world around us. Saint Paul employs the imagery of prudent use when he speaks about those who have the charge over the Church. He says that the one who pastures a flock is entitled to the milk of the flock and the one who tends a vineyard is entitled to some of its fruit.

Проблема, з якою ми постійно зіткаємось, коли збираємось використовувати те, що Бог дав нам, полягає в тому, що ми забуваємо про чесноту мудрості. Ми забуваємо, що використання цього світу має бути розумним. Мудре використання світу забезпечило б нашу свободу, але оскільки ми недбало використовуємо світ, ми стаємо ним поневолені. Бути поневоленим світом, який створив Бог, погано для світу, як ми бачимо в таких речах, як забруднення та ви́рубка лісів, але це також погано для нас. Насправді це, мабуть, гірше для окремої людини. Рабство світу завдяки необережному використанню його благ веде нас до всіх сортів гріха: переїдання, пияцтва, наркоманії тощо.

The problem we continually face when we set out to use what God has given to us is that we forget the virtue of prudence. We forget that the use of this world should be prudent. Prudent use of the world would ensure our freedom, but because we use the world imprudently, we become enslaved by it. Being enslaved by the world that God has created is bad for the world, as we can see in things like pollution and deforestation, but it is also bad for us. In fact, it is arguably worse for the individual human being. Enslavement to the world through imprudent use of its goods leads us to all kinds of sin: overeating, drunkenness, drug addictions, etc. 

Врешті -решт, ми повинні усвідомити, що ці дві концепції потрібно взяти разом. Ті самі речі, про які ми дбаємо, ми повинні розсудливо використовувати, і мудре використання ніколи не повинно бути окремо від нашої ролі як доглядача. Адже, як показує притча, опікун завжди повинен усвідомлювати, що те, про що він піклується, є власністю Іншого. Поки опікун працює на догляді за майном, йому дозволяється розсудливо використовувати його для власного утримання та виго́ди. Але якщо ми перестає́мо дбати про Боже сотворіння, будь то наше тіло чи місця́ та речі навколо нас, ми втрачаємо право на їх використання.

In the end, we must realize that these two concepts must be taken together. The same things that we care for, we must prudently use, and prudent use should never be apart from our role as caretaker. After all, as the parable shows, the caretaker must always be aware that what he is caring for is the property of Another. As long as the caretaker is employed in the care of the property, he is allowed to prudently use it for his own sustenance and benefit. But if we stop caring for God's creation, whether it be our body or the places and things around us, we lose the right to their use.