Опір злим думкам: Випадок обурення Resistance to Evil Thoughts: The Case of Resentment

 

Сьогоднішнє євангельське читання чітко показує нам, що Господь Ісус зобов’язує нас прощати наших ворогів, наших боржників, усіх, хто будь -яким чином образив нас. Незважаючи на те, що ця істина так чітко викладається в євангелії, ми виявляємо, що це вчення є, мабуть, найскладнішим із заповідей Христа для окремих християн. На щастя, більшість труднощів виникає через непорозуміння. Обов’язок прощати є інтелектуальним і добровільним. Це не має нічого спільного з емоціями.

The gospel reading today clearly shows us that the Lord Jesus holds us to the obligation to forgive our enemies, our debtors, anyone who has wronged us in any way. Even though this truth is so clearly taught in the gospel, we find that this teaching is perhaps the most difficult of the commandments of Christ for individual Christians to fulfill. Fortunately, most of the difficulty springs from a misunderstanding. The obligation to forgive is an intellectual and voluntary one. It has nothing to do with emotions.

Ми всі знайомі з вченням Церкви щодо злих думок. Ми не несемо відповідальності за злі думки самі по собі. Ні, радше, ми стаємо відповідальними за них залежно від того, що ми з ними робимо. За словами ранкового християнського Отця Церкви Макарія Великого, поява думки в нашому розумі не має жодних моральних якостей. По -перше, ми «дивимось на це», щоб виявити, яка його природа і чому воно там є. На цьому етапі ми можемо розрізняти добрі та злі думки. У цей момент наша відповідальність - відкинути злі думки, тоді як ми можемо дозволити своєму розуму вітати і розважати добрі думки.

We are all familiar with the Church's teachings regarding evil thoughts. We are not responsible for evil thoughts in themselves. No, rather, we become responsible for them depending on what we do with them. According to the early Christian Father of the Church Macarius the Great, the appearance of a thought in our mind has no moral quality to it whatsoever. First, we "look at it" to discover what its nature is and why it is there. At this stage, we can distinguish between good thoughts and evil thoughts. At that point, it is our responsibility to reject evil thoughts, while we can allow our minds to welcome and entertain good thoughts.

Причина, чому це вчення про мислення настільки важливе, полягає в тому, що прощення, якого Господь Ісус вимагає від нас у євангелії, - це рішення. Рішення, що робити? Рішення відмовитися від поганої волі і повернутися до любові доброзичливості, щоб ми знову хотіли добра іншим. Ми особливо прагнемо Вищого добра для них, так само як і для себе: вічного життя в Царстві Небесному.

The reason why this teaching on thought is so germane is that the forgiveness that the Lord Jesus requires of us in the gospel is a decision. A decision to do what? A decision to put aside ill will and return to the love of benevolence, so that we, once again, desire the good of the other. We especially desire the Ultimate Good for them, just as we do for ourselves: eternal life in the Kingdom of Heaven.

Після того, як ми прийняли рішення, ми повинні відкинути кожну думку, яка не узгоджується з цією рішучістю, незалежно від того, скільки разів вони виникають. У цьому сенсі ми бачимо, що спокуси обурення нічим не відрізняються від будь -яких інших злих думок, і наша відповідь на них нічим не відрізняється. У той момент, коли ми усвідомлюємо обурені думки, ми повинні протистояти їм, так само як ми чинимо опір думкам про сумнів, хтивість, смуток, гордість тощо.

Once we have made the decision, it is incumbent on us to reject every thought that is not consistent with that determination, no matter how many times they occur. In this sense, we can see that temptations to resentment are no different than any other evil thought, and our response to them is no different. At the moment that we become aware of resentful thoughts, we must resist them, even as we resist thoughts of doubt, lust, sadness, pride, etc. 

Тепер мені доречно поговорити з вами дуже відверто. Часто ми формуємо звичку гніву і обурення. Ми дозволяємо собі зупинятися на гнівних і обурених думках, тому що ми не визнаємо їх спокусою. Насправді ми починаємо думати, що гнів і обурення роблять нас сильнішими. Коли ця звичка міцно вкорінюється в нас, ми іноді вважаємо, що обурення - наша єдина сила проти травм та образ минулого. Це рабство, замасковане під силу. На відміну від хтивості, яка викликає у нас почуття приниження, гнів і обурення переконують нас, що ми праві. Вони наповнюють нас нечестивою силою, яку ми приймаємо за Божу силу на нашому боці. Іноді, коли наші рани від болючого і гнітючого життєвого досвіду дуже великі, ми можемо цінувати свій гнів і обурення і триматися за нього, ніби це єдиний якір до істини нашого буття, найважливіший інгредієнт нашої ідентичності. Якщо ми відмовимося від цього, ми припинимо своє існування.

It is now appropriate for me to speak to you very frankly. Often we form the habit of anger and resentment. We allow ourselves to dwell upon angry and resentful thoughts, because we do not recognize them as temptation. In fact, we come to think that anger and resentment make us stronger. When the habit becomes very entrenched in us, we sometimes come to believe that resentment is our only strength against the injuries and insults of the past. It is slavery disguised as strength. Unlike lust, which leaves us feeling degraded and humiliated, anger and resentment convince us that we are right. They fill us with an unholy might that we mistake for the strength of God on our side. Sometimes, when our wounds from a painful and depressing life experience are very great, we can cherish our anger and resentment and hold on to it like it is our only anchor to the truth of our being, the essential ingredient to our identity. If we give it up, we will cease to exist.

Все це ілюзія. Незважаючи на величезне відчуття сили, яке наповнює нас, коли ми годуємо думки гніву і обурення, вони насправді нічого не роблять, окрім як послаблюють і поневолюють нас. Це інша версія самої тактики ворога. Він намагається деградувати і поневолити нас у надії, що він нарешті зможе змусити нас знищити себе. Щоб зірвати його плани, ми повинні мати віру в Христа, і силою Христа ми повинні робити те, що повністю суперечить інтуїції. Ми повинні відмовитися від почуття сили і контролю, яке дають нам гнів і обурення, і вирішити пробачити своїх ворогів. Стільки разів, як приходить спокуса повернутися до обурення, ми повинні її відкидати і з молитвою поновити свій намір пробачити тих, хто нашкодив нам. За́лишок наших емоційних почуттів, які залишаються після нашого рішення пробачити, абсолютно не має значення. Єдине актуальне питання: чи готовий я робити любов до тих, хто мене образив?

All of that is illusion. Despite the massive feeling of strength that fills us, when we are nursing thoughts of anger and resentment, they actually do nothing but weaken and enslave us. It is a different version of the selfsame tactic of the Enemy. He tries to degrade and enslave us in the hope that he can finally get us to destroy ourselves. In order to thwart his plans, we must have faith in Christ, and, by the power of Christ, we must do what is completely against intuition. We must surrender the feeling of power and control that anger and resentment give to us and make the determination to forgive our enemies. As many times as the temptation to return to resentment comes, we must reject it and, with prayer, renew our intention to forgive those who have hurt us. The residue of our emotional feelings that linger after our decision to forgive does not matter at all. The only question that is relevant is: Am I prepared to do loving things for those who have hurt me?