Християнин: Містик, який починає діяти The Christian: A Mystic Who Emerges Into Action

 

Ми могли б пробачити певну втому від слухання цього євангельського читання, призначеного для всіх свят Пресвятої Богородиці. Тим не менш, ми повинні докласти зусиль, щоб ще раз налаштуватися на глибокі таїнства внутрішнього життя, які розкриває це читання.

We could be forgiven for a certain amount of fatigue with hearing this Gospel reading, which is appointed to be read on all the feasts of the Most Holy Mother of God. Yet, we should exert ourselves to attune ourselves once again to the deep mysteries concerning the interior life, which this reading reveals.

Церковні Отці говорять нам, що дві жі́нки у цьому читанні, Марта та Марія з Вифанії, представляють два аспекти християнського життя: дію та споглядання. По правді кажучи, кожне християнське життя являє собою суміш цих двох елементів, і немає нікого на землі, який міг би повністю зробити те чи інше. Питання лише в тому, який із двох елементів переважатиме в житті будь -якого конкретного, вірного християнина.

The Fathers of the Church tell us that the two women in this reading, Martha and Mary of Bethany, represent the two aspects of the Christian life: action and contemplation. In truth, every Christian life is a mixture of these two elements and there is no one on earth who can do totally one or the other. The only question is which of the two elements will predominate in the life of any particular, faithful Christian.

Дійсно, дії без молитви та споглядання швидко переходять у найбанальнішу активність, а споглядання без дій призводить до єресі мессаліанства, яке відводить особливе та привілейо́ване становище тим, хто присвячує своє життя виключно молитві, дозволяючи таким людям жити у неробстві, підтримкою інших християн.

Indeed, action without prayer and contemplation quickly devolves into the most banal activism, and contemplation without action leads to the heresy of Messalianism, which assigns a special and privileged position to those who dedicate their lives solely to prayer, allowing such people to live in idleness, supported by other Christians.

Це євангельське читання є досконалим читанням для Пресвятої Богородиці, тому що вона дає нам досконалий приклад поєднання дій та споглядання у християнському житті. У ній ці два аспекти були ідеально збалансовані в тій мірі, в якій святий Лука у двох місцях говорить нам, що Пресвята Богородиця вважала ВСЕ у своєму житті (як вияв Провидіння Божого) предметом споглядання. Таким чином, вона «розмірковувала про все це в своєму серці». Водночас, святий Лука також дає зрозуміти, що вона була людиною рішучих дій. Він описує її такими словами: "Марія поспішно вирушила до передгір’я Юдеї...."

This Gospel reading is a perfect reading for the Most Holy Mother of God, because she gives us the perfect example of the fusion of action and contemplation in the Christian life. In her, these two aspects were perfectly balanced to the extent that Saint Luke, in two places, tells us that the Most Holy Mother of God considered EVERYTHING in her life (reflective as it was of the Providence of God) as the subject of contemplation. Thus, she "pondered all these things in her heart." At the same time, Saint Luke also makes it clear that she was a person of decisive action. He describes her in these terms, "Mary proceeded with haste to the hill country of Judea...."

Тепер, хоча обидва ці аспекти необхідні в християнському житті, їх не можна вважати рівноправними. Анало́гією буде потреба людського організму в таких речах, як вода та сонячне світло. Дійсно, організм потребує обох, але його потреба у воді́ набагато швидша. Наприклад, сучасний пророк і духовний письменник Марино Рестрепо прожив у повній темряві пів року, коли був у полоні комуністичних партизанів у своїй рідній Колумбії. Без води він не прожив би і тижня. Так само наша потреба в молитві та спогляданні має для нас особливий пріоритет, оскільки вона потрібна для того, щоб спрямовувати та oчищати всі наші дії. Дії без напрямку, який молитва та споглядання надають, обов’язково будуть неправильно спрямовані та, ймовірно, шкідливі. Це основна причина, чому церква -мати візантійського обряду, церква Константинополя або Нового Риму, завжди була такою підозрілою про діла милосердя відірвалися від літургійного життя Церкви. Ставлення цієї Церкви протягом усього візантійського періоду, коли місто було столицею Римської імперії, полягало в тому, що єдиними законними ділами милосердя в християнському житті були ті, які органічно піднялися з контексту Літургії і повернули до неї.

Now, even though both of these aspects are necessary in the Christian life, they cannot be thought of as being precisely equal. An analogy would be the human body's need for things like water and sunlight. Indeed the body needs both of them, but its need for water is much more immediate. For example, the contemporary prophet and spiritual writer Marino Restrepo lived in complete darkness for half a year while he was a captive of Communist guerrillas in his native Colombia. Without water, he would not have lived a week. In the same way, our need for prayer and contemplation has a special priority for us, because it is needed to direct and rarefy all our action. Action without the direction that prayer and contemplation provides is bound to be misdirected and probably harmful. This is the primary reason why the mother Church of the Byzantine Rite, the Church of Constantinople or New Rome, was always so suspicious and leery of works of mercy divorced from the Church's liturgical life. The attitude of that Church throughout the Byzantine period, when the city was the capital of the Roman Empire, was that the only legitimate works of mercy in the Christian life were those that rose organically from the context of the Liturgy and led back to it. 

Якщо зв’язок між молитвою/спогляданням та діянням настільки конкретний у порядку Церкви, то наскільки більше він повинен бути таким у нашому особистому житті? Так, ми можемо твердо і абсолютно сказати, що наші справи милосердя повинні органічно виплива́ти з нашого молитовного життя, і вони повинні вести нас назад до молитви. Якщо це неправда, то ці так звані діла милосердя-це лише самозвеличуючі відволікання. Іншими словами, християнин повинен бути насамперед містиком, який у своїх обставинах у відповідь на спонукання Святого Духа, виступає у справі так часто, як це необхідно.

If the connection between prayer/contemplation and action is so concrete in the order of the Church, how much more should it always be so in our own individual lives? Yes, we can say firmly and absolutely that our works of mercy must arise organically from our life of prayer and they must lead us back to prayer. If this isn't true, then these so-called works of mercy are merely self-aggrandizing distractions. The Christian, in other words, should be first and foremost a mystic, who emerges into action as often as needed in his or her circumstances in response to the prompting of the Holy Spirit.