Прощення: Заповідь Христа Forgiveness: A Commandment of Christ

 

У контексті Євангелія Христового ми маємо божественну заповідь прощати інших, які нас поранили та образили. Нам заповідають: «Прости, і тобі буде прощено». Той факт, що це заповідь, створює певну кількість сумнівів та двозначності, оскільки ми неправильно розуміємо природу прощення. Ми припускаємо, що прощення стосується емоцій, так само, як ми припускаємо, що любов - це те, що стосується емоцій. Насправді наявність або відсутність емоцій - це, в кращому випадку, допомога тому, що є набагато глибшою реальністю. Нам очевидно, що про емоцію не можна заповідати. Нам не можна наказати бути щасливими чи сумними, то як це може бути, щоб нам наказали прощати?

In the context of the Gospel of Christ, we have a divine commandment to forgive others who have injured and insulted us. We are commanded, "Forgive, and you will be forgiven." The fact that this is a commandment creates a certain amount of doubt and ambiguity, because we misunderstand the nature of forgiveness. We assume that forgiveness is concerned with emotions, just as we assume that love is something that concerns emotions. In reality, the presence or absence of emotions are only, at best, a help to what is a much, much deeper reality. It is obvious to us that emotions cannot be commanded. We cannot be commanded to be happy or sad, so how is it that we can be commanded to forgive?

Насправді наявність позитивних емоцій абсолютно не має значення для прощення, і прощення процвітає, незважаючи на наявність негативних емоцій. Це так, адже прощення, як і любов, яка лежить в його осно́ві, - це рішення, а не емоція. Прощення дуже просто визначається як рішення повернутися до "любові доброзичливої". Що таке доброзичлива любов? Доброзичлива любов- це любов, завдяки якій ми бажаємо добра іншому. Прощаючи, ми вирішуємо бажати добра нашим ворогам, тим, хто нас образив і поранив. Ми бажаємо їхнього добра, особливо їхнього остаточного добра - спасіння в Царстві Небесному. Коли ми приймаємо це рішення, щоб бажати добра своїм ворогам, ми не можемо очікувати, що негативні емоції зникнуть раз і назавжди. Ні, нам доведеться битися з образливими думками, так само, як ми повинні битися з багатьма іншими сортами злих думок. Кожного разу, коли ми усвідомлюємо такі думки у своєму розумі, ми відкидаємо їх, нагадуючи собі, що вони недоречні, тому що ми вирішили пробачити.

Actually, the presence of positive emotions is completely irrelevant to forgiveness, and forgiveness thrives despite the presence of negative emotions. This is so, because forgiveness, like the love that underlies it, is a decision, not an emotion. Forgiveness is very simply defined as a decision to return to the "love of benevolence." What is the love of benevolence? The love of benevolence is the love by which we will the good of the other. In forgiveness, we decide to will the good of our enemies, those who have insulted and injured us. We will their good, especially their ultimate good– salvation in the Kingdom of Heaven. When we make this decision to will the good our enemies, we cannot expect negative emotions to go away once and for all. No, we shall have to do battle with resentful thoughts, just as we have to do battle with many other kinds of evil thoughts. Every time we become aware of those kinds of thoughts in our minds, we dismiss them, reminding ourselves that they are inappropriate, because we have decided to forgive.

Все це означає, що християнська любов і, особливо, прощення є способом свободи. Ми не раби негативних емоцій, таких як злоба та образа. Навпаки, ми визнаємо такі речі такими, якими вони є: просто неприємності, які ще не наздогнали наших свідомих рішень. Вони перестають бути актуальними в нашому повсякденному житті, тому що наша воля, за допомогою Божої благодаті, вирішила, що вони не мають значення. Ми вільні. Слід зазначити: це те саме з усіма сортами злих спокус і думок. Якщо ми пильно стежимо за своїми думками і відкидаємо злі думки, це не що інше, як мухи, що дзижчать нам навколо голови, або, як висло́влюється цар Давид, «стріли немовлят». Давид був воїном. Він розумів, що стріла́ повинна мати за собою велику силу, якщо вона хоче пробити солдатську броню́. Немовля не може навіть натягнути лук, і навіть якби це могло, не мало б сили, що штовхає стрілу вперед. Вона б нешкідли́во впала на землю. В іншому місці Давид говорить про своїх ворогів, "зуби їх - зброя та стріли, а язик - гострий меч". Але він також говорить Богу: "Ти зламав зуби нечестивих". Іншими словами, за сприяння Божої благодаті протистояти нашим злим думкам і спокусам (особливо тим, що викликають образу і непрощення) - це все одно, що протистояти леву, якого зробили беззубим.

What all of this means is that Christian love and, especially, forgiveness is a way of freedom. We are not slaves to negative emotions like rancor and resentment. On the contrary, we recognize such things for what they are: merely nuisances that have not yet caught up with our conscious decisions. They cease to have relevance in our day to day life, because our will, assisted by God's grace, has decided that they are irrelevant. We are free. We should point out: it is the same with every kind of evil temptation and thought. If we are watchful over our thoughts, and we reject evil thoughts, they are nothing more than flies buzzing around our heads, or as King David puts it, "the arrows of infants." David was a warrior. He understood that an arrow had to have a lot of force behind it if it was to pierce a soldier's armor. An infant cannot even draw the bow, and, even if it could, there would be no strength impelling the arrow forward. It would fall harmlessly to the ground. In another place, David says of his enemies, "their teeth are weapons and arrows and their tongue, a sharp sword." But, he also says to God, "You have broken the teeth of the wicked." In other words, with the assistance of the grace of God, confronting our evil thoughts and temptations (especially those to resentment and unforgiveness) is like facing down a lion, which has been rendered toothless. 

У нас дефіцит - це впевненість у благодаті Божій та дії, які здійснюються відповідно до цієї впевненості. Потрапляючи в пастку своєї відсутності впевненості, ми намагаємось заснувати своє життя на мінливому піску́ почуттів та емоцій, приймаючи простих дівчат-служанок за господиню будинку.

What is in short supply among us is confidence in the grace of God and action that is taken in accord with that confidence. Trapped again and again in our lack of confidence, we try to ground our lives on the shifting sands of feelings and emotions, mistaking mere servant girls for the mistress of the house.

Ключем до здійснення нашої свободи є тверді рішення (прощати, любити, терпіти то́що), а потім пильність над нашими думками, щоб ми могли відкинути кожну думку, яка не відповідає цим резолюціям.

The key to fulfilling our freedom is firm resolutions (to forgive, to love, to be patient, etc.) and then, watchfulness over our thoughts, so that we can reject every thought that does not conform to those resolutions.