«Господь — чоловік війни»: Ми повинні боротися, показуючи свою вірність нашому новому Цареві “The Lord is a man of war”: We have to struggle, showing our allegiance to our new King

Ця неділя визначена як Неділя Святих Праотців. Це одна з двох неділь, які спеціально та цілеспрямовано готують нас до свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа 25 грудня. Мета цих двох недільних святкувань — дати нам можливість поміркувати над історією світу до пришестя Христа, поміркувати над століттями очікування обіцяного викуплення. Тому цієї неділі Церква закликає нас поміркувати над життям усіх праведників, які жили до того, як Бог дав Закон пророку Мойсею на горі Синай. Тож сьогодні ми головним чином згадуємо патріархів Авраама, Ісаака та Якова. Наступної неділі, Неділі Отців, ми згадаємо всіх праведників, які жили після дарування Закону, і серед цієї групи пророк Даниїл займатиме дуже чільне місце, тому що саме йому були дані дуже чіткі́ одкровення щодо пришестя Месії.

This Sunday is designated as the Sunday of the Holy Forefathers. This is one of two Sundays that specifically and intentionally prepare us for the feast of the Nativity of our Lord Jesus Christ on the 25^th day of December. The intent of these two Sunday commemorations is to give us an opportunity to meditate on the history of the world before the coming of Christ, to reflect on the centuries of waiting in expectation for the promised redemption. Therefore, on this Sunday, the Church calls us to reflect upon the lives of all the righteous people, who lived before God gave the Law to the Prophet Moses on Mount Sinai. So, today, we principally commemorate the Patriarchs, Abraham, Isaac and Jacob. Next Sunday, the Sunday of the Fathers, we will commemorate all the righteous people, who lived after the giving of the Law, and, among this group, the Prophet Daniel will have a very prominent place, because it was to him that very clear revelations were made regarding the coming of the Messiah.

Сьогоднішнє читання послання взято з Послання святого апостола Павла до Колосян. У цьому уривку, який ми чули сьогодні, святий Павло починає з обнадійливої ​​новини: «Коли ж з’явиться Христос, ваше життя, тоді й ви з’явитеся з Ним у славі». Це стислий виклад надії Євангелія Христового. Кожен з нас може сподіватися на участь у славному Небесному Царстві, коли з’явиться Христос, наше життя. Однак, само собою зрозуміло, що ми можемо мати цю надію лише тоді, коли Христос справді є нашим життям. Павло далі пояснює, що ми повинні робити, щоб Христос справді був нашим життям. Він каже: «Умертвіть же земні ваші члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, злу пожадливість та зажерливість, яка є ідолослужінням». Іншими словами, Павло каже, що для того, щоб Христос справді був нашим життям, ми повинні виключити з нашого життя ці інші речі, які панують над нами. Ми повинні знищити їхні претензії на нас, щоб ми могли справді нале́жати Христу. Цей список, який святий Павло наводить нам у цьому уривку (розпуста, нечистота, пристрасть, зла пожадливість та жадібність, яка є ідолопоклонством), є переліком імен демонів, фальшивих богів, коли́шніх правителів цього світу, яких Христос переміг Своїми життєдайними стражданнями, смертю та воскресінням. З цієї причини Павло продовжує: «Через них гнів Божий гряде на непокірних». Хто такі непокірні? Ті, хто не віддає своєї вірності Господу Ісусу, новому правителю, який скинув тиранів, що спокушають нас грішити, і віддав нас у рабство гріха. Усі ми починали своє життя як раби цих тиранів. Ось чому святий Павло каже: «Так само й ви колись поводилися, живучи так». Проте наше хрещення у Христа спасло нас. У цьому хрещенні ми остаточно змінили свою вірність з наших старих рабовласників на нашого нового Царя, єдиного законного Царя, Самого Бога, Ісуса Христа.

The epistle reading today is taken from the Letter of the Holy Apostle Paul to the Colossians. In this passage that we heard today, St. Paul begins with hopeful news: “When Christ your life appears, then you too will appear with him in glory.” This is a succinct statement of the hope of the Gospel of Christ. Each of us can hope for a share in the glorious Heavenly Kingdom when Christ our life appears. Yet, it goes without saying that we can only have this hope if Christ is indeed our life. Paul goes on to explain what we must do for Christ to really, truly be our life. He says, “Put to death then the parts of you that are earthly: immorality, impurity, passion, evil desire, and the greed that is idolatry.” In other words, what Paul is saying is that, in order for Christ to really be our life, we must eliminate from our life these other things that have a lordship over us. We must destroy their claims on us, so that we can truly belong to Christ. This list that St. Paul gives us in this passage (immorality, impurity, passion, evil desire, and the greed that is idolatry) is a list of the names of demons, false gods, the former rulers of this world that Christ has defeated through His life-giving suffering, death and resurrection. For this reason, Paul goes on to say, “Because of these the wrath of God is coming upon the disobedient.” Who are the disobedient? Those who do not give their allegiance to the Lord Jesus, the new ruler, who has deposed the tyrants who tempt us to sin and put us in slavery to sin. All of us started out in life as slaves of these tyrants. This is the reason why St. Paul says, “By these you too once conducted yourselves, when you lived in that way.” Nevertheless, our baptism into Christ has saved us. In that baptism we have definitively switched our allegiance from our old slave masters to our new King, the only legitimate King, God Himself, Jesus Christ.

Брати і сестри, хрещення, ця зміна вірності, було початком, але тепер ми повинні боротися. Ми повинні довести, що ми справжні вороги правителів старого світу, бо́рючись з ними силою та мужністю Христа. Саме тому святий Павло дає нам другий, більш чіткий список їхніх імен, тобто їхніх справ. Він каже нам: «Але тепер відкиньте все це: гнів, лють, злобу, наклеп, непристойну мову з ваших уст. Не говоріть неправди один одному, бо ви скинули з себе старого чоловіка з його вчинками та одягли́ся в нового, що відновлюється для пізнання за образом свого Творця». Іншими словами, кожен з нас повинен боротися з силою, яка дана нам у нашому хрещенні та оновлена ​​в нас через Святу Сповідь та Божественну Євхаристію, щоб залишатися близькими до Христа в молитві, боротися зі спокусами та знищувати пристрасті в нас через самозречення. Нам слід завжди пам’ятати слова пророка Мойсея в Книзі Вихід, а саме, що «Господь — чоловік війни», і не менш відрезвляюче твердження в Книзі Йова, що «життя людини в цьому світі — це війна».

Brothers and sisters, baptism, that switching of allegiance, was the beginning, but now we must struggle. We must prove ourselves to be true enemies to the old world-rulers by fighting them with the power and courage of Christ. This is the reason why St. Paul gives us a second, more explicit list of their names, that is, their works. He tells us, “But now you must put them all away: anger, fury, malice, slander, and obscene language out of your mouths. Stop lying to one another, since you have taken off the old self with its practices and have put on the new self, which is being renewed, for knowledge, in the image of its Creator.” In other words, each of us must struggle with the strength that is given to us in our baptism and renewed in us through Holy Confession and the Divine Eucharist, to remain close to Christ in prayer, fight temptation, and destroy the passions within us through self-denial. We should always remember what is said by the Prophet Moses in the Book of Exodus, namely, that “the Lord is a man of war,” and the equally sobering pronouncement in the Book of Job that “a man’s life in this world is a warfare.”

Брати і сестри, Той, Хто народився у Вифлеємі Юдейському, Хто лежить у яслах, є Господом Саваотом (Воло́дарем армій). Тільки ті, хто бореться та воює в Його війська́х, дійсно належать Його Царству.

Brothers and sisters, the One born in Bethlehem of Judea, Who lies in the manger is the Lord of Armies. Only those who struggle and fight in His armies are welcome to His Kingdom.

Nativity III: The Incarnation is the Key to Peace

The season of Advent, the traditional period of preparation before the feasts of Christmas and Epiphany (the Christmas Holy Days) is the perfect opportunity to revisit some of the hymns authored by our father among the saints Ephrem the Syrian. First, let's remember the context in which these extraordinary works were formed. Ephrem's voluminous output is due to the fact that he was leading a choir formed by members of his own ascetical community (the B'nai Qyama-- the Sons of the Covenant). Often, he would write the hymns that were then chanted under his direction.

In Hymn III on the Nativity, Ephrem celebrates the way that the Christmas feast is the key to understanding the rest of the year. He argues that all the other feasts attain light from this feast, that is, they take their meaning from the Christmas feast. He writes, "All the days from the Treasure of Thy bright day gain blessings. All the feasts from the stores of this feast have their fairness and their ornaments... A store of medicines is this Thy great day, because on it shone forth the Medicine of Life to the wounded!" He then goes on to explain how the feasts of Epiphany and Pascha (Easter) depend on the Christmas feast. Once he has established these three feasts, he goes back and fills in all the gaps, showing how Lent and all the Gospel readings on the Sundays before Lent and during Lent attain their brightness and clarity from the light of Christmas. This unity of the whole Church's liturgy leads to St. Ephrem giving voice to a very fervent prayer to Christ: "Heal us, O my Master, every time that we see Thy feast. May it cause rumors that we have heard to pass away. Our mind wanders amid these voices. O Voice of the Father, still [other] voices; the world is noisy, in Thee let it gain itself quiet; for by Thee the sea was stilled of its storms."

For St. Ephrem, the Mystery of the Incarnation (showing forth in its feast, the feast of Christmas) is what gives meaning and sense to everything else. Christmas is then hermeneutical key by which the rest of Creation is rendered intelligible. Because of the unifying action of the Incarnation in us, the world with all its noise and tumult is rendered quiet. This is the action of the Medicine of Life. It heals the noise, busyness and disquiet within us.

Nevertheless, what the Mystery of the Incarnation does objectively is not what it does automatically. No, on the contrary, we have to willingly descend into the mystery of this feast, put it on like a coat, and sit in it like a room. Our Father Among the Saints Moses the Ethiopian is famous for saying to his disciples, "Sit in your room, and it will teach you everything." In this period of serious prayer, fasting and almsgiving, the cave of Bethlehem has to become our home, as we ponder as ceaselessly as possible the truth of God becoming man for our salvation. With the eyes of God, look deeply into the manger by means of your own creativity. No two persons' reflection will ever be the same. Think how the Church is enriched if all her children fervently pray in this way. In the midst of all the turmoil of the 19th century, Dom Prosper Gueranger is famous for his peaceful reflection on the birth of the Lord Jesus. He thought of the feasts of the saints surrounding the feast of the Nativity as a royal and holy entourage gathered to welcome the King of the Universe. He thought of these great saints as being personally present in the cave-stable of Bethlehem. Their very variety was a great source of deep insight into the Incarnation itself: St. Stephen the Protomartyr, St. John the Evangelist, St. Thomas a Becket, the Holy Innocents of Jerusalem and its environs. Gueranger pondered, "what does it mean that so many of these gave their lives?" His conclusion-- the Lord Jesus is a Master all-loving and all-lovable, but He is not easy. He puts great demands on us for such is the internal, intrinsic logic of love. As all the members of the entourage of the Great, Loving King had to give their lives, so I too must give my life, gladly, joyfully, completely.

ЯК БАГАТІТИ В БОЗІ HOW TO BE RICH IN GOD

 

Ми людські істоти маємо тенденцію, щоб залежити від наших власних ресурсах, замість того, щоб залежити від Бога. Чоловік, у сьогоднішньому євангелії був упевненим про свою здатність у фінансовому керуванні, і він зробив стратегу, щоб випробувати свою проблему. Природно, ідея, яку Господь наш Ісус Христос тут промовляє є тою, що наше багатство над потребою не є для нас, але для інших, і навіть як це правдиво в рамках пшениці та комор, так, навіть більше, це доречне для наших внутрішніх ресурсів. Ми мусимо пізнати те, що наші мисленні і фізичні ресурси є даними Богом для нашого спасіння, бо у всесвіті нашого розуму, у комплексі наших здібностей, ми знайдемо багатство радости, а також страждання, яке є нашим особистим  шляхом до єднання з Богом.

We human beings have the tendency to rely on our own resources, rather than relying on God.  The man in the today’s gospel was confident in his ability in financial management, and he made a strategy to solve his problem. Naturally, the idea that our Lord Jesus Christ here proclaims is that our wealth over and above necessity is not for us, but for others, and even as this is true in the areas of wheat and barns, so this applies even more to our interior resources. We must recognize that our mental and physical resources are given to us by God for our salvation, since, in the universe of our mind, in the complex of our abilities, we find a wealth of joy, but also suffering, which is our personal path to union with God.

Тож, у нашому житті, пшениця і комори чоловіка у сьогоднішній притчі є метафорами тих самих здібностей, які Бог нам дав, щоб завершити наше освячення через любов. У цьому сенсі, врожай є завжди багатим, тому що, незважаючи на меншість або більшість наших здібностей, любов є завжди потенційно рівною. Наприклад, мабуть я маю дуже великі здібности, але я вживаю їх малою любов’ю; проте, мій ближній є більшим від мене, тому що, хоча Бог йому дав дуже маленьку здібність, він використовує її  з великою любов’ю. Це більше Богові подобається.

So, in our life, the wheat and barns of the man in today’s parable are metaphors of those same abilities that God gave us to accomplish our sanctification through love. In this sense, the harvest is always rich, because, despite the meanness or greatness of our abilities, love is always potentially equal. For example, perhaps I have very great abilities, but I use them with little love; nevertheless, my neighbor is greater than I am, because God gave him a very little ability, but he uses it with great love. This pleases God more.

Якщо ми маємо сумніви про важливість того, щоб вживати здібности у служінні іншим, ми можемо думати про інші притчі, які мають той самий пункт. Наприклад, у притчі талантів ми знаходимо трьох чоловіків, які всі різняться у своїх здібностях, бо один має десять талантів, другий—п’ять, і третій—один. Ніхто не є засудженим, крім того, хто ніщо не зробив з талантом, а заховав його у землі. Подібним способом, ми маємо приклад притчі десятьох дів. П’ять дів, які були мудрими мали посуди олії разом зі своїми лямпами, але немудрі діви не купили олію, і тож свої лямпи були погашеними перед приходом жениха. Така страшна доля! Господь їм каже, «Я ніколи не пізнав вас! Геть! Ви—лицеміри.» Отже, ми можемо бачити те, що всі ці нагоди у цих притчах є о́писами любови, бо вони всі включать ідею соціальної розмови: комерція з великими сумами грошей і куплення олії.  Вони є описами любови, яку людські істоти практикують один до одного.

If we have doubts about the importance of using our abilities in the service of others, we can consider the other parables, which have the same point. For example, in the Parable of the Talents we find three men, who all differ from one another in their abilities, since one has ten talents, a second, five and a third, one. No one is condemned except the one, who did nothing with his talent, but buried it in the ground. In the same way, we have the example of the Parable of the Ten Virgins. Five virgins, who were wise, had vessels of oil together with their lamps, but the unwise virgins did not buy oil, and so their lamps went out before the arrival of the bridegroom. What an awful fate! The Lord says to them, “I never knew you! Depart from me, you evildoers.” Thus, we can see that all these events in these parables are descriptions of love, since they all include the idea of social interaction: commerce with great sums of money and the purchase of oil. They are descriptions of the love, which human beings practice towards one another.

Отож, кожен з нас має різні здібности; деякі мають дуже великі здібности, та інші мають менші, але любов є в змозі створити нас рівними. Любов є багатством, яке ми маємо обов’язок, щоб розділити один для одного. Вона є безмежним багатством, ніколи не зменшуючи. Коли ми доглядаємо внутрішньо на всіх наших здібностях і звершеннях, довіряючи їм, ми повинні пам’ятати те, що ми маємо безмежне джерело всіх речей, які є необхідними до нашого спасіння, не у нас, але у воплоченні Господа нашого. Воплочення є досконалістю людської природи, тому що це є перфектним єднанням нашої людської природи з безмежним Богом. Навіть якщо ми маємо найбільші звершення і здібности у людській історії, а ще це ніщо у порівнянні з безмежним Добром. Тож, щоб бути у Христі є дуже великим і страшним, чудовим таїнством. Воплочення Господа Ісуса нам дає все, що потрібне так, як Святий Апостол Петро каже, «Його божественна влада нам дає всі речі, які є необхідними до життя і святости.» Що є «великим врожаєм» наших власних здібностей і завершень у порівнянні з Божим Добром, яке є доступним для нас у воплоченні? Від цієї скарбниці ми можемо приймати що-небудь, що ми потребуємо.

Thus, each of us has different abilities; some have very great abilities, and others have lesser ones, but love is able to make us equal. Love is the wealth that we have an obligation to share with one another. It is an infinite wealth, never decreasing. When we look interiorly upon our abilities and accomplishments, trusting in them, we should remember that we have an infinite source of everything that is necessary for our salvation, not in us, but in the Incarnation of our Lord. The Incarnation is the perfection of human nature, because this is the perfect union of our nature with the infinite God. Even if we have the greatest abilities and accomplishments in human history, still this is nothing in comparison with infinite Good. So, being in Christ is a very great and awesome, wonderful mystery. The Incarnation of the Lord Jesus gives us everything necessary, just as the Holy Apostle Peter says, “His divine power gives us all things necessary to life and holiness.” What is the “great harvest” of our own abilities and accomplishments in comparison with the Good, which is God, available to us in the Incarnation? From this treasury we can receive whatever we need.

Тож, що ми потребуємо робити, щоб «багатіти в Бозі» як євангеліє каже? Ми мусимо довіряти Богові а не в собі. Ми мусимо зупинятися, щоб думати про наші здібности і завершення у порівнянні з іншими, і зосереджуватися на любові, що з нею ми мусимо вживати всі Божі дари, особливо наші здібности. Так як Святий Апостол Павла нам каже, «що-небудь не є з любови, це гріх.»

So, what must we do to be “rich towards God” as the gospel says? We must trust in God and not in ourselves. We must cease thinking about our abilities and accomplishments in comparison with others, and focus on the love with which we must use all of God’s gifts, especially our abilities. Just as the Holy Apostle Paul tells us, “whatever is not from love, is sin.”