СВІТЛО ТІЛА Є ОКОМ: МЕТАФОРA ДОБРОСЕРДЕЧНОСТИ THE LAMP OF THE BODY IS THE EYE: A METAPHOR FOR GENEROSITY

 

Брати й сестри у Христі—

Святі церковні отці розуміють євангельський вираз «світло тіла є оком» багатьма різними шляхами.  Наприклад, Святий Августин тлумачить «світло» як «намір,» бо, якщо наш намір є добрим, тоді всі наші діла будуть добрими.  Але, Святий Йоан Златоустий тлумачить «око» як «розум,» бо він вірує, що добрий розум (просвічений світлом Божої благодаті) буде завжди робити добрі діла, але злий розум (темний гріхом) буде завжди робити зло.  Обидва тлумачення є цікавими і цінними, та дійсне значення цього уривку більш просте, але нам треба розуміти старо-сирійску ідіому, що її Господь Ісус використовує.  Ми знайдемо дуже велике багатство інформації про це у тво́рах юдейських равинів, які жили під час століття перед приходом Господа нашого. Для цих равинів, «добре око» означає добросердечність, але «погане око» означає жадібність.  Ця інформація приходить від трактату «Трумот,» який є частиною юдейської законної книги «Мішнаг.» «Трума» є жертвою, яка є піднесеною за ієрея. Уривок каже: «Якщо чоловік має добре око, він розділює одну сорокову частину його жни́ви, і якщо його око звичайне, він розділює одну п’ятдесяту частину, але якщо його око погане, він розділює одну шістдесяту частину.» Тим способом, ми бачимо, що добросердечний чоловік має мати «добре око,» але жадібний чоловік має мати «погане око.»

The Fathers of the Church understand the gospel expression “the lamp of the body is the eye” in many different ways.  For example, Saint Augustine interprets “lamp” as “intention,” since, if our intention is good, then all our deeds will be good. But, Saint John Chrysostom interprets “eye” as “understanding,” since he believes that good understanding (enlightened by the light of God’s grace) will always do good works, but wicked understanding (darkened by sin) will always do evil.  Both interpretations are interesting and valuable, but the true meaning of this passage is more straightforward, but it is necessary for us to understand the Syriac idiom, which the Lord uses. We find a great wealth of information about this in the works of the Jewish rabbis, who lived during the century before the coming of our Lord.  To these rabbis, “good eye” means generosity, but “bad eye” means avarice.  This information comes from the tractate “Trumoth,” which is part of the Jewish legal book called the Mishnah.  “Truma” is an offering, which is offered for the priest.  The passage says: “If a man has a good eye, he separates out one fortieth of his harvest, and if his eye is average, he separates out one fiftieth part, but if his eye is bad, he separates out one sixtieth part.” In this way, we see that the generous man is said to have a “good eye,” but an avaricious man is said to have “a bad eye.”

 Коли ми пізнаємо, що це дійсне значення цього уривку, тоді можемо бачити його так, як продовження попереднього уривку і міст до наступного пункту.  Бо попередній уривок каже це: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби́ на небі, де ні міль, ні хробаки́ не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть. Бо де твій скарб, там і твоє серце буде.» Тоді приходить уривок про який ми говоримо, і, після використання метафори світла і ока, Господь продовжує з цими словами: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні.» Тепер, бо ми знаємо рацію равинів і ми читали уривок від книги Мішнаг, пізнаємо те, щоб бути продовжуваним і беззупиним аргументом. Можливо, ми повинні думати про цей уривок іншим шляхом: Господь описує чоловіка, який має два ба́нкові рахунки. Одному рахункові, він платить великі вне́ски, але іншому він не платить.  Господь сказав, що необхідне, щоб збирати скарби на небі, і тоді Він додав те, що необхідно бути добросердечним. Мати рахунок і платити вне́сок час від часу, це не достатнє. Ми мусимо додати цьому рахункові часто і добросердечно. Згідно євангельських термінів, збирати скарби на небі—це не достатньо; нам треба мати «добре око.»

When we recognize that this is the true meaning of this passage, then we are able to see it as a continuation of the forgoing passage and a bridge to the next point.  For the preceding passage says this: “Do not gather for yourselves treasures on earth, where rust and moths destroy and where thieves break in and steal. Gather for yourselves treasure in Heaven, where neither rust nor moths destroy, and where thieves do not scale walls and steal.  For where your treasure is, there will your heart be also.” Then comes the passage about which we are speaking, and, after the use of the metaphor of light and eye, the Lord continues with these words: “No one is able to serve two masters, since he will either hate one, but love the other, or he will be devoted to the one, and despise the other. You cannot serve both God and mammon.” Now, since we know the reasoning of the rabbis and we have read the passage from the Mishnah, we recognize it to be a continuous and uninterrupted argument.  Perhaps, we should think about this passage in this way: the Lord is describing a man, who has two bank accounts.  To one account, he pays large contributions, but he does not pay contributions to the other.  The Lord said that it was necessary to gather treasure in Heaven, and then He added that it is necessary to be generous. Having the account and paying a contribution to it from time to time is not enough.  We must add to this account often and generously.  According to the gospel terms, it is not enough to gather treasure for Heaven; we need to have a “good eye.”

«Як мати ‘добре око?’ і «Як бути добросердечним щодо нашого небесного рахунку?»--те саме питання. Тому що ми знаємо дійсне значення Господньої метафори, ми можемо іти назад думкою до тлумачень святих церковних отців.  Перш за все, ми мусимо приймати те тлумачення Святого Августина, і поповнювати наш обов’язок, щоб мати добрий намір у всіх наших ділах. Маючи добрий намір у наших ділах, ми в змозі підносити все до Бога як жертву, починаючи з нашої ранкової посвяти до нашого іспиту совісти увечері. Подібно, ми можемо приймати надхнення від тлумачення Святого Йоана Златоустого, тому що очищення нашого розуму есенціяльне до зусилля, щоб жити святим життям. Маючи добрий розум—це буде керувати наші діла через чесноту мудрости, щоб чинити правдиві діла у правдивих часах, бо тим способом ми часто і постійно платимо́ вне́сок до небесного рахунку—збираючи собі скарби на небі.

How to have a “good eye?” and “how to be generous in respect to our heavenly account?” are really the same question.  Because we know the true meaning of the Lord’s metaphor, we are able to return in thought to the interpretations of the holy Fathers of the Church.  First of all, we must accept the interpretation of St. Augustine, and fulfill our obligation to have a good intention in all our works.  Having a good intention in our deeds, we are able to offer everything to God as a sacrifice, beginning with our morning offering until our examination of conscience in the evening.  Similarly, we can accept the insight from the interpretation of St. John Chrysostom, because the purification of our understanding is essential to our effort to live a holy life.  Having a good understanding will guide our works by means of the virtue of prudence to do the right things at the right time, for this is the way that we often and assiduously make contributions to our heavenly account—gathering for ourselves treasure in Heaven.

КОНТРОЛЬ ДУМКИ: АНТРОПОЛОГІЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА THE CONTROL OF THOUGHT: THE ANTHROPOLOGY OF THE HOLY APOSTLE PAUL

Послання до Римлян є дуже важливим для нас, тому що воно виявляє глибоку антропологію Святого Апостола Павла. Дійсно, особливо у сьомому розділі, ми знайдемо пояснення цієї антропології, бо він відповідає на питання "що є людина?" і "що є її частинами?" Ці дуже фундаментальні питання для нас, тому що ми потребуємо розуміти нашу духовну комплекцію, щоб співпрацювати з благодаттю Господньою у зціленні нашої природи. Це оздоровлення починається з розуміння, бо коли ми розуміємо нашу природу у всіх її частинах, ми можемо допомагати у нашому зціленні. Хоча Святий Апостол каже про його антропологію у великих дета́лях сьомого розділу цього послання, вже у сьогоднішньому читанні, він починає описувати це важливе навчання. У цьому читанні, ми знайдемо цей вірш- "Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи,-- в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчи́нки людей через Ісуса Христа." Цей вірш вже показує те, що його Апостол буде пояснений більш повністю у сьомому розділі. Просто, Апостол каже те, що людський розум має дві частини- вищу і нижчу. Тут вищий розум називається "сумлінням," але нижчий розум називається "думками." Вищий розум є описаним як місце упорядкованого свідчення, але нижчий розум є описаним неначе турботний, хаотичний базар, в якому думки, постійно сварячись, засуджують або оправдують людську душу.

 

The Letter to the Romans is very important for us, because it reveals the deep anthropology of the Holy Apostle Paul. Indeed, especially in the seventh chapter, we find an explanation of this anthropology, since he answers the question, "what is the human being?" and "what are its parts?" These are fundamental questions for us, because we need to understand our spiritual constitution, in order to assist the grace of the Lord in the healing of our nature.  This healing begins with understanding, since, when we understand our nature in all its parts, we can help in our healing. Although Saint Paul speaks about his anthropology in great detail in the seventh chapter of the letter, already in today's reading, he begins to describe this important teaching. In this reading, we find this verse: "For when the Gentiles, who do not have the Law, accomplish by nature what the Law requires, they, not having the Law, are a law to themselves; they show forth the work of the law, written on their hearts, as their conscience witnesses to them, and their thoughts, sometimes condemning them, sometimes approving them, on the day when God, according to my Gospel, will judge the secret deeds of men through Jesus Christ." This verse already shows what the Apostle will explain more fully in the seventh chapter. Simply, the Apostle says that the human mind has two parts: higher and lower. Here the higher mind is called "the conscience," while the lower mind is called "thoughts." The higher mind is described as a place of ordered testimony, but the lower mind is described as if it were a troubled, chaotic bazaar, in which thoughts, constantly quarreling, accuse or approve the human soul.

 

Повернімося до повні́шого навчання за ясність. У сьомому розділі, Святий Павло каже- "Отож, знаходжу такий закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішнього людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах." Цей вірш включає дуже важливу ідею, тому що часто ми бентежимо нашу тотожність нашими думками. Це проблема, яку ми мусимо поправити, тому що ця фальшива віра є дуже небезпечною і шкідливою. Два тижні тому, у злученні з концептом навчання Святого Духа, Який приведе нас до всієї правди, ми роздумували над "річкою" наших думок, без початку і без кінця --річка, яка тече постійно від сюжету до сюжету без зупинення. Якщо ми виглядаємо цю річку так, як ми повинні виглядати її, ми пізнаємо те, що маємо дуже малий контроль над рухом наших думок. Ми мусимо вирішити те, що хто-небудь, інший, має контроль, або свідомість є неначе річка без контролю. Обидвома обставинами, ми не є річкою, яка тече у нашому нижчому розумі, бо ми не можемо бути обидвома річкою і також спостерігачем річки.

 

Let us turn to the fuller teaching for clarity. In the seventh chapter, Saint Paul says: "Therefore, I find such a law that, when I want to do good, evil results instead; for I am delighted in my inmost being by the law of God, but I see another law in my members, which fights against the law of my mind and subjects me to the law of sin that is in my members." This verse includes a very important idea, because often we confuse our identity with our thoughts. This is а problem, which we must correct, because this false belief is very dangerous and harmful. Two weeks ago, in connection with the concept of the teaching of the Holy Spirit, Who leads us into all truth, we meditated on the "river" of our thoughts, without beginning and without end-- a river that flows continuously from subject to subject without pause. If we observe this river as we should observe it, we recognize that we have very little control over the traffic of our thoughts. We must conclude that someone else has control, or that consciousness is like a river without control. In both cases, we are not the river, which flows through our lower mind, for we cannot be both the river and also the observer of the river.

 

Ні, ми є спостерігачем цієї річки, і дійсно це означає те, що ми не потребуємо бути зв'язаними її течією, щоб бути ви́краденими. Протилежно, ми потребуємо навчати, щоб виглядати її у тиші, тому що терпеливістю ми знищуємо наші пристрасті, і у наших думках, ми особливо боремося проти наших пристрастей. Для цієї причини, Господь наш Ісус Христос завжди нагадує нам про те, що внутрішнє діло є важливішим від зовнішнього діла. Він нам каже, наприклад, те, що чоловік, який чинить чужолож з жінкою у його серці, вже вчи́нив чужолож з нею направду. Наші думки, ця могутня річка, є полем бо́ю, на якому ми вирішимо нашу долю Господньою благодаттю. Дійсно, тільки Господь Ісус може мати контроль над світом наших думок. Тільки Він може мати авторитет над хаотичним базаром наших спокус. Цей факт знову показує нам величність Ісусової Молитви, бо перш за все, ми мусимо розуміти те, що Господь є внутрішнім у нас так, як Він нам каже- "Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть, "Ось тут," або "Там." Бо Божеє Царство всере́дині вас." Отже, прихід царства Божого у нас починається, коли ми сповідаємо те, що є Господом над нашими умами.

 

No, we are the observer of this river, and truly this means that we do not need to be seized by its flow and carried off. On the contrary, we need to learn to observe our thoughts in stillness, because it is by patience that we destroy our passions, and in our thoughts, we especially fight against our passions. For this reason, our Lord Jesus Christ always reminds us that the interior deed is more important than the exterior one. He tells us, for example, that a man, who commits adultery with a woman in his heart has already committed adultery with her in truth. Our thoughts, this mighty river, are the battlefield, in which we determine our destiny by the Lord's grace. Truly, only the Lord Jesus is able to have control over the world of our thoughts. Only He is able to have authority over the chaotic bazaar of our temptations. This fact again shows to us the greatness of the Prayer of Jesus, since, first of all, we must understand that the Lord is within us, just as He tells us: "the Kingdom of God does not come by observation so that it can be said, "behold it is here," or "behold, there." The Kingdom of God is within you." Therefore, the arrival of the Kingdom of God in us begins, when we confess that there is a Lord over our minds.  

 

Але Господь над умами не є просто якимось паном. Він Господь Ісус Христос, співчуттєвий Син Божий, Який прийшов з неба, щоб нам дати милість. Він починає показувати нам Його милість коли ми сповідаємо Його як Господа, Царя наших умів і думок. «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.» Ця молитва була нам даною церковними отцями, щоб бути цілком вседостатньою молитвою, бо пізнання Господа Ісуса Христа у наших розумах, контролю́ючи наші хаотичні спокуси і думки, це початок того, що його ми називаємо «спасінням.»

 

But the Lord over our minds is not simply some Lord. He is the Lord Jesus Christ, the compassionate Son of God, Who came from Heaven to give us mercy. He begins to show us His mercy, when we confess Him as Lord, the King of our minds and thoughts. “Lord, Jesus Christ, Son of God, have mercy on us.” This prayer was given to us by the fathers of the Church to be a completely all-sufficient prayer, since recognition of the Lord Jesus Christ in our minds, controlling our chaotic temptations and thoughts, this is the beginning of what we call “salvation.”

  

БУДУЧИ УПЕРТИМ ПЕРЕД СПОКУСИ: ВІДПОВІДАЮЧИ НА АРГУМЕНТИ АТЕЇСТІВ BEING OBSTINATE IN THE FACE OF TEMPTATION: RESPONDING TO THE ARGUMENTS OF ATHEISTS

 

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні, Євангеліє нам каже, що для наших християн спорідненість з Господом Ісусом повинна бути важливішою від усіх інших спорідненостей. Це правда, тому що всі інші споріднености є включеними у нашій спорідненості з Христом, якщо ми є у Христі.  Наша любов до Христа має бути більшою від нашої любови до дружини, родини і ближніх, тому що тільки любов до Христа Бога є всесвітньою і повною. У любові до Христа, ми знайдемо значення любови, бо Його любов до нас є джерелом нашої любови до Нього, і наша любов один до одного є свідченням Божої любови у нас так, як ми співаємо у службі Божій: «Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати Отця і Сина і Святого Духа, Тройцю єдиносущну і нероздільну.» Будьмо уважні до того, що Служба Божа каже: Має бути любов між нами, щоб визнавати Божу правду. Чому це? Тому що життя Бога є любов’ю, бо три божественні Особи живуть у досконалій любові, і Вони запрошують інших безсмертних, але сотворених, осіб, щоб брати участь у Їхньому житті. 

Today, the Gospel tells us that, for us Christians, our relationship with the Lord Jesus should be more important than all other relationships. This is so, because all other relationships are included in our relationship with Christ, if we are in Christ. Our love for Christ has to be greater than our love for wife, family and neighbours, because only love for Christ our God is universal and full.  In love for Christ, we find the meaning of love, since His love for us is the source of our love for Him, and our love for one another is the evidence of God’s love in us, just as we sing in the Divine Liturgy: “Let us love one another, so that with one mind we may profess the Father and the Son and the Holy Spirit, the Trinity one in being and undivided.” Let us be attentive to what the Divine Liturgy says: There has to be love among us, in order for us to confess the truth of God. Why is this? Because the life of God is love, since the three Divine Persons live in perfect love, and they invite other immortal, but created, persons to partake of their life.

Але, як ми знаємо, що Божественна громада трьох Осіб, єдиний Бог, дійсно є, і любить нас? Зрештою, глобальний виклик атеїзму росте день у день. Святий Апостол Петро заповідає нам, що мати рацію для надії, яка є у нас, але занадто часто ми не маємо відповіді для сердитих голосі́в атеїстів, які говорять, що релігія є тільки інтелектуальною в’язницею людського роду, відмовляючи людям прогрес до кращого життя.  Звичайно, це безглуздя, бо сучасна наука є вигадкою християнства, але атеїсти пропону́ють те, що вся релігія нераціональна, тому що немає емпіричного доказу існування Бога. Проте, завжди, атеїсти мають помилковий концепт Бога, бо вони думають, що релігійні люди вірують у Бога, Який належить категорії, яка називається «богами.» Але, Бог є повністю видатни́м над категоріями.  Отже, Він не може пізнатися емпіричним знанням, але Він ще може пізнатися, бо є іншими сорта́ми знання.  Бог є знаним інтуїцією, через спеціальну моду знання, яка називається «вірою.» Людська душа має простий досвід Бога, який примушує розум без посередництва категорій сотворених речей. Це шлях, яким ми мусимо пізнати Бога, тому що ми не можемо очі́кувати невидатни́й доказ видатної істоти так, як ми не очікуємо доказу леопардів у царстві «Рослин.» Єдиний доказ ми можемо очікувати видатної істоти є видатним доказом, бо обмежений не може розуміти безконечности. Це доказ приходить до нас простим почуттям. Це є доказом, хоча не емпіричним, тому що він примушує розум.

But how do we know that the Divine community of three Persons, the One God, truly exists and loves us? After all, the global challenge of atheism grows day by day. The holy Apostle Peter commands us to have a reason for the hope that is in us, but, too often, we do not have an answer to the angry voices of atheists, who say that religion is only the intellectual prison of mankind, denying people progress toward a better life. Of course, this is nonsense, since modern science itself is an invention of Christianity, but they claim that all religion is irrational, because there is no empirical proof for the existence of God. Nevertheless, always, atheists have a wrong concept of God, since they think that religious people believe in a God, who belongs to a category called “gods.” But God is fully transcendent above all categories. Therefore, He cannot be known by empirical knowledge, but can still be known, for there are other kinds of knowledge.  God is known by intuition, through a special mode of knowledge called “faith.” The human soul has a simple experience of God, which compels the intellect without the mediation of the categories of created things. This is the way that we must come to know God, because we cannot expect non-transcendent evidence of transcendent Being, just as we do not expect evidence of leopards in the Kingdom of “Plants.” The only proof we can expect of transcendent Being is transcendent proof, since the finite cannot understand the Infinite. This proof comes to us by direct perception. It is proof, although not empirical, because it compels the intellect.

Атеїсти є без бази, щоб викликати досвід інших людей, бо знання через досвід є особистим. Тож, їх аргумент проти релігійних людей є фундаментально: «Я маю досвід всіх речей, яких людина може мати досвід.» Природно, ця пропозиція є, по суті, недоказовою. Пояснюючи цей аргумент більше, ми бачимо те, що він включає ці два висновків: 1) Мій розум має категорії. 2) Ваш досвід не є включеним у моїх категоріях. І, отже, ваш досвід не правдивий. Це ясно помилкове. Іншими словами, атеїсти є як люди, які мешкають у одній кімнаті будинку, і відкидають існування інших кімнат. Інші люди у будинку не можуть запевняти їх про існування інших кімнат, навіть якщо вони приносять речі з інших кімнат, щоб показати їм.

Правда релігії є показаною через всесвітність релігійного прагнення, бо релігія була базою всіх цивілізацій, тому що людська душа не є задоволена сотвореними істотами, а пра́гне до того, що є видатним над істотами. Кожен з нас має це прагнення,  але не всі люди діють, щоб задовольняти його. Сьогодні, ми згадуємо всіх святих—всіх приятелів Бога через всі віки і періоди історії від сотворення світу аж донині. Вони стають приятелями Бога через їх бажання, щоб задовольняти їхнє найглибше прагнення—прагнення пізнати джерело їхньої істоти. Напочатку, це легко, щоб бути святим. Просто, піднімайте серце до Бога. Але, випробуйте залишати його там. Це не легко, бо світові́ спокуси шукають розділити нас від того, яке буде поповнювати наше прагнення. Щоб бути святим, --це означає бути упертим перед спокусами, щоб залишатися зосередженими на нашій меті, віруючи, хоча ми можливо маємо всю причину, щоб сумніватися, і люблячи, хоча ми можливо маємо всю причину, щоб ненавидіти.

Atheists are without basis to challenge the experience of other people, since knowledge through experience is personal. Therefore, their argument against religious people is fundamentally: “I experience everything that can be experienced.” Naturally, this proposition is per se unprovable. Explaining this argument further, we see that it has these two premises: 1) My mind has categories. 2) Your experience does not fit my categories. And, therefore, your experience cannot be true. This is obviously fallacious. In other words, atheists are like people, who live in only one room of the house, and they deny the existence of the other rooms. Other people in the house cannot convince them of the existence of the other rooms, even if they bring things from the other rooms to show them.  

The truth of religion is shown through the universality of the religious impulse, since religion has been the basis of all civilizations, because the human soul is not satisfied by created things, but longs for that, which is transcendent above all beings. Each of us has this longing, but not all people act, in order to satisfy it. Today, we commemorate all the saints—all the friends of God through all the ages and periods of the history of the world, even until now.  They became friends of God through their desire to satisfy their deepest aspiration—the aspiration to know the source of their being. In the beginning, it is easy to be a saint. Simply lift up your heart to God. But, try to hold it there. This is not so easy, since worldly temptations seek to divide us from that, which will fulfill our longing. To be a saint means to be stubborn in the face of temptation, so as to remain focused on our goal, believing, although we may have every reason to doubt, and loving, even though we may have every reason to hate.

РІЧКА НАШИХ ДУМОК ПРОТИ РІЧКИ СВЯТОГО ДУХА THE RIVER OF OUR THOUGHTS VERSUS THE RIVER OF THE HOLY SPIRIT

Сьогодні, Святе Євангеліє нам каже, що коли ми віруємо в Господа Ісуса, річки води живої течуть від нашого лона. Воно пояснює те, що Господь Ісус відносився до Святого Духа, коли Він це сказав. Багато речей, що Євангеліє не сказало, які є важливими, щоб розуміти. Перше, що таке є річка? Зрештою, ми не можемо розуміти слова Господні згідно буквального сенсу. Ми мусимо розуміти ці слова згідно духовного значення, бо ми знайдемо у Святому Письмі часто те, що річка є символом навчання. Наприклад, у книзі пророка Єзекиїла, пророк каже про річку, яка тече від східного храмового боку і дає світові нове життя, роблячи навіть море свіжою водою. Це символ животворного навчання, що його, у новому світі після месіянського приходу, Христос послав би з Єрусалиму на край світу. Тут, подібна річка є присутністю у світі Святого Духа, і, особливо, навчання Святого Духа, бо Святий Дух є Тим, Хто, згідно Господніх слів, приведе нас до всієї правди. Отже, Він називається «Духом Істини,» так, як ми співаємо: «Царю небесний, Утішителю Душе Істини....»

Today, the Holy Gospel tells us that when we believe in the Lord Jesus, rivers of living water flow from within us. It explains that the Lord Jesus was referring to the Holy Spirit when He said this. There are many things that the Gospel does not say, which are important for our understanding. First, what is this “river?” After all, we cannot understand the words of the Lord according to their literal meaning. We must understand these words by their spiritual sense, since we find in the Holy Scripture that, often, a river is a symbol of teaching. For example, in the Book of the Prophet Ezekiel, the prophet speaks about a river, which flows from the eastern side of the Temple and gives new life to the world, making even the sea into fresh water.  This is a symbol of the life-giving teaching, which, in the new world after the coming of the Messiah, Christ would send from Jerusalem to the ends of the earth.  Here, a similar river is the presence of the Holy Spirit in the world, and, especially, the teaching of the Holy Spirit, since the Holy Spirit is that One, Who, according to the words of the Lord, will lead us into all truth. Therefore, He is called “the Spirit of Truth,” just as we sing: “O Heavenly King, Comforter, Spirit of Truth….”

Якщо ми роздумаємо, ми пізнаємо те, що завжди річка у нас, тому що наші думки є неначе річкою, дійсно без початку і без кінця. І не тільки це, а також ми пізнаємо те, що річка наших думок (без початку і без кінця) не має берегів, і зміст цієї річки є непостійний і завжди змінений. Це дуже велика частина філософської проблеми тотожности, бо кожний час, коли ми дивимося на річку, вона інша від тієї, яка була перед тим. Хоча зміст річки постійно змінюється, знаємо те, що річка є завжди брудною пристрастями, особливо гнівом і прихильністю, бо ми навчалися гніву як відповідь до перешкод від наших батьків, які навчалися від їхніх батьків і так далі. У наших думках, постійно гнів породжує гнів, і обурення породжує обурення. Вкінці, гнів стає отруєнням у нашій свідомості, тому що наші відповіді до образи не залишають з нашого розуму, але ростуть гірше і гірше. Отже, коли наші відносини стають більш і більш отруєними, ми шукаємо утішання прихильности--задоволення, щоб скінчити нашу біль, але наша біль не скінчилася. Прихильність до задоволення робить біль легшою наразі, а тоді вона повернеться, і мусимо шукати іншу, більшу прихильність. 

If we consider, we realize that there is always a river in us, because our thoughts are like a river, truly without beginning and without end. Not only that—but we also realize that the river of our thoughts (without beginning and without end) does not have banks, and the contents of this river are impermanent and constantly changing. This is a very great part of the philosophical problem of identity, since each time we look at this river, it is different from what it was before. Although the contents of the river are constantly changing, we know that the river is always polluted by passions, especially by anger and attachment, because we learned anger as a response to injury from our parents, who learned it from their parents and so on. In our thoughts, constantly anger begets anger, and resentment begets resentment. In the end, anger becomes a poison in our consciousness, because our responses to injury do not leave our mind, but grow worse and worse. Therefore, when our relationships become more and more poisoned, we seek the consolation of attachment-- pleasure, in order to end our pain, but our pain does not end. Attachment to pleasure makes the pain better for a time, but then it returns, and we must seek another, greater pleasure.

І ця річка не тільки діє у нас, але простягається від нас до наших ближніх, і отже обурення ісходить від людини до людини, бо наші думки не тільки внутрішні, але вони вирішують наше життя.  Ні, щоб стати свобідними від цього рабства до наших думок, ми потребуємо що-небудь, щоб очистити річку. Це дія Святого Духа. Святий Дух очистить річку наших думок, щоб річка стала Його річкою, повною Його навчанням, коли Він приведе нас до всієї правди.  Святий Дух нам дає правду Його навчання взамін нашому гніву і нашої прихильности до задоволення.  Коли ми маємо цю спорідненість зі Святим Духом, ми не довго потребуємо медицини задоволення, щоб ошелешити нашу біль, бо ми розуміємо те, що наша біль має мету. Бог дозволяє нашу біль, щоб рости у чесноті. 

This river not only acts in us, but stretches out from us to our neighbours, and, therefore, resentment proceeds from person to person, since our thoughts are not only interior, but they determine our lives.  No, to become free from this slavery to our thoughts, we need something to purify the river. This is the action of the Holy Spirit. The Holy Spirit purifies the river of our thoughts, so that the river becomes His river, full of His teaching, as He leads us into all truth.  The Holy Spirit gives His truth of His teaching to us in exchange for our anger and our attachment to pleasure. When we have this relationship with the Holy Spirit, we no longer need the medicine of pleasure to numb our pain, for we understand that our pain has a purpose. God allows our pain, so that we grow in virtue.

Коли Святий Дух діє у нас, Він примушує нас до дії. Наша дія під впливом Святого Духа називається «терпеливістю.» Коли-небудь ми відповідаємо на страждання, або біль, або образи терпеливістю, ми ростемо у нашій спорідненості з Богом так, як коли-небудь ми відповідали на ці речі гнівом і обуренням, ми підсилювали наше віддалення від Бога. Джерело терпеливости для нас є молитвою, бо у молитві Святий Дух діє свобідно у нашій душі. Ми не можемо відповідати на тиски нашого життя терпеливо, якщо ми не присвячуємо щоденний період молитви. Ми молимося кожного дня наші ранішні молитви і вечірні молитви, але нам ще треба найбільш зосереджений період молитви під час дня. Цей період повинен бути зосередженим на роздумуванні над словами Святого Письма і присутності Бога. Ми починаємо читати Святе Письмо, мабуть євангельське або апостольське читання дня, аж допоки ми знаходимо що-небудь, яке є цікавим або нам дає надхнення. Тоді, ми роздумаємо про цей уривок, повторюючи уривок знову і знову у собі і думаючи про злучення з іншими уривками. Тоді, ми молимося до Бога про уривок, і про злучені уривки, які наше роздумування являло. Вкінці, ми просто залишаємося у присутності Бога, будучи тихими, і слухаючи глиби́ни нашої душі.

When the Holy Spirit works in us, He compels us to action. Our action under the influence of the Holy Spirit is called “patience.” Whenever we respond to suffering, or pain, or insult with patience, we grow in our relationship with God, just as whenever we responded to these things with anger and resentment, we strengthened our alienation from God. The source of patience for us is prayer, since in prayer the Holy Spirit acts freely in our soul.  We cannot respond to the pressures of our life patiently, if we do not dedicate a daily period for prayer. We pray every day our morning and evening prayers, but we also need a more focused period of prayer during the day. This period should be focused on meditation on the words of Holy Scripture and the presence of God.  We begin by reading the Holy Scripture, perhaps the Gospel or epistle reading of the day, until we find something interesting or inspiring. Then, we meditate about this passage, repeating the passage again and again to ourselves, and thinking about connections with other passages. Then, we pray to God concerning the passage, and about the associated passages, which our meditation revealed. Finally, we simply remain in the presence of God, being still, and listening in the depth of our soul.