Як ми справді можемо бути як Бог How We Can Truly Be Like God

Головна заповідь Нового Закону: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний». Усі інші заповіді Христові містяться в ній. «Люби свого ближнього, як самого себе», наприклад, має значення в наслідуванні досконалості Бога, Який «посилає Свій дощ на праведних і неправедних». Бог має благословення для всіх нас, незалежно від того, наскільки злими і розбещеними ми стали, тому що Бог пов’язаний лише Своєю природою, а не спотворенням нашої природи.

The central commandment of the New Law is "Be perfect as Your Heavenly Father is Perfect." All the other commandments of Christ are contained in that one. "Love your neighbor as yourself," for example, has its meaning in the emulation of the perfection of God, Who "sends His rain on the just and the unjust." God has blessings for all of us no matter how evil and depraved we have become, because God is only bound by His Nature, not by the deformity of our nature.

Сьогодні в євангельському читанні ми почули зворушливу притчу про прощення. В інших місцях Євангелія Христос викладає заповіді щодо прощення. Наприклад, Він наказує: «Прощай іншим, якщо хочеш бути прощеним». Але Христос знає, що, як казав стародавній філософ Сенека, «дорога довга для того, хто слідує настановам, але коротка і корисна, якщо хто слідує зразкам». У Євангеліях Господь Ісус дає нам як позитивні, так і негативні зразки. Наприклад, раб у сьогоднішньому читанні, якому було прощено весь борг, але який потім відмовився пробачити борг своєму товаришу-рабу, навіть якщо це була мізерна сума, є зразком того, чого не слід робити. З іншого боку, поведінка співчутливого господаря є позитивним прикладом того, як ми можемо поводитися, якщо бажаємо бути схожими на Бога.

Today in the Gospel reading, we heard a moving parable about forgiveness. In other places in the Gospels, Christ lays down precepts regarding forgiveness. For example, He commands, "Forgive others, if you want to be forgiven." But Christ knows that, as the ancient philosopher Seneca said, "the way is long for one who follows precepts, but short and helpful if one follows patterns." In the Gospels, the Lord Jesus gives us both positive and negative patterns. For example, the slave in today's reading whose entire debt was forgiven, but who then refused to forgive his fellow slave's debt, even though it was a pittance, is a pattern of what not to do. The behavior of the compassionate master, on the other hand, is a positive example of the way that we can behave if we desire to be like God.

Ми, люди, дуже хочемо бути схожими на Бога. Третій розділ Книги Буття, на самому початку Божественного Одкровення, дуже чітко показує нам цю істину. Ми хочемо бути схожими на Бога, але часто помиляємося, що означає бути схожими на Бога. Наші перші батьки, Адам і Єва, вважали, що це якось пов’язано зі знанням і самови́значенням через знання. Багато з нас, їхніх дітей, прийшли до висновку, що бути як Бог означає силу; це означає відсутність обмежень нашої волі. Проте поведінка Бога в нашій історії показує нам, наскільки помилковими є обидва ці уявлення. Відповідно до даних природи та Біблії, Бог є глибоко люблячою Істотою. Він мудрий і самовідданий. Він скромний і терплячий.

We human beings desire deeply to be like God. The third chapter of the Book of Genesis, at the very beginning of Divine Revelation, shows us this truth very clearly. We desire to be like God, but often we mistake what is entailed in being like God. Our first parents, Adam and Eve, thought that it had something to do with knowledge and through knowledge, self-determination. Many of us, their children, have come to the conclusion that being like God is about power; it is about having no limitations on our will. Yet, the conduct of God in our history shows us how mistaken both of these notions are. According to the data we have from nature and the Bible, God is a deeply loving Being. He is wise and self-giving. He is humble and patient.

Насправді це так, що Бог накладає обмеження на Свою власну волю заради свободи Своїх створінь. Ніхто, хто справді хоче, щоб його любили, не намагатиметься змусити інших любити його. Любов має даруватися свобідно. Бог хоче, щоб Його любили, і тому Він робить нас вільними. Водночас Він дає нам усі підстави любити Його. Він є повнотою всякої досконалості, і вся ця досконалість доступна нам для нашої участі. Ми можемо мати будь-яку з Його досконалостей, будь-яку з Його чеснот, просто попросивши.

It is, in fact, the case that God puts limitations on His own will for the sake of the freedom of His creatures. No one who truly wants to be loved would try to compel or coerce others to love him. Love has to be freely given. God wants to be loved, and so He makes us free. At the same time, He gives us every reason to love Him. He is the fullness of every perfection, and all of that perfection is available to us for our participation. We can have any one of His perfections, any one of His virtues simply by asking.

Як нам ефективно підтримувати стосунки з цією люблячою Істотою, яка так хоче мати з нами стосунки? Щоб зробити це, ми повинні серйозно поглянути на те, чого нам не вистачає, на наші недоліки. Лише роблячи це, ми можемо знати, про що ми повинні просити. Ми повинні по-справжньому ненавидіти свої недоліки і по-справжньому покаятися в гріхах, які з них випливають. Тоді ми повинні просити запозичити Його досконалість у всіх тих сферах, у яких ми знаходимо брак чесноти. Ми завжди робимо це, усвідомлюючи той факт, що будь-яка чеснота, якою ми вже володіємо, не є нашою, а Його, бо Він є Джерелом усієї досконалості. Проте Він щедро дає кожному, хто щиро просить Його з вірою.

How do we effectively have a relationship with this loving Being, Who wants so much to have a relationship with us? In order to do this, we have to take a serious look at what we lack, our shortcomings. Only by doing so can we know for what we must ask. We must truly hate our shortcomings and truly repent of the sins that arise from them. Then, we must ask to borrow His perfection in all those areas in which we find a dearth of virtue. We always do this in full knowledge of the fact that any virtue we already possess isn't ours, but His, for He is the Source of all perfection. Yet, He freely gives to everyone who sincerely asks Him with faith. 

Найпростіше і найфундаментальніше прохання, яке ми ставимо перед Ним щодня, це просити Його наблизити нас до Себе. Це прохання, в якому Він ніколи не відмовляє, тому що Він є Життя і хоче, щоб ми мали Життя, завжди більше і більше. У проханні про підвищення тієї чи іншої чесноти Він цілком міг би відмовити, бо знає, що це, наприклад, тільки посилить нашу гордість і буде погано для нас. Але на прохання наближатися до Нього все ближче й ближче Він ніколи не відмовить.

The simplest and most fundamental petition that we put before Him from day to day is to ask Him to bring us closer to Himself. This is a petition that He never refuses, because He is Life and He wants us to have Life, always more and more abundantly. A petition for an increase of this or that virtue He might well refuse, because He knows that it would, for example, only increase our pride and be bad for us. Yet, the petition to approach Him ever closer and closer He will never refuse.

Це був святий Венедикт Нурсійський, який порівняв чесноти з інструментами, що зберігалися в сараї, назвавши їх «знаряддями добрих справ». Святий Венедикт наказав своїм ченця́м піти до сараю і позичити все, що їм потрібно, так часто, як їм це потрібно. Однак він попере́див їх, що вони повинні повернути всі інструменти в сарай у доброму стані. Образ дуже цінний. Усі наші досконалості запозичені від Джерела всякої досконалості. Ми можемо позичити все, що нам потрібно, якщо ми вільно просимо про це зі щирою вірою, але ми повинні повернути всі наші чесноти Богові. Іншими словами, ми повинні дякувати Богові за все, що в нас добре, і віддавати всю славу Богові за будь-які досягнення.

It was Saint Benedict of Nursia, who compared the virtues to tools kept in a shed, calling them "the Tools of Good Works." Saint Benedict directed his monks to go to the shed and borrow whatever they needed, as often as they needed. He warned them, however, that they need to return all the tools to the shed in good condition. The image is a very valuable one. All our perfections are borrowed from the Source of all perfection. We can borrow whatever we need, as long as we freely ask for it with sincere faith, but we must return all our virtues to God. In other words, we must give thanks to God for whatever is good in us, and give all the glory to God in anything that we accomplish.

 

ГОСПОДИ, ІЗЦІЛИ ДУШУ МОЮ LORD, HEAL MY SOUL

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні, нехай роздумаємо над євангельським читанням дуже просто. Нехай уявимо́ те, що ми маємо роль батька біснуватого. Нехай принесемо Христові нашого сина—нашу душу, і просимо Його, щоб зцілити нашу дорогу́ душу. Отже, ми говоримо Йому: Господи, тут мій син. Він біснуватий, і часто демон пробує вбити його. Це мій син. Він є моєю душею. Він раб злих сил і звичок, і я не можу вигнати цей злий вплив. Знову і знову, я впаду в ті ж самі гріхи. Я пробував настільки багато речей, щоб звільнити мою душу від цього рабства. Слухай, будь ласка, бо я хотів би розказати Тобі мою історію. Я пробував відганяти спокуси від мого життя через молитву, читаючи Біблію і духовну літературу; пробував змінити мою дієту, постячи навіть кілька днів, але мої проблеми завжди повертаються. Що я можу зробити?

Today, let us meditate on the gospel reading very simply. Let us imagine that we have the role of the father of the demonized man. Let us bring to Christ our son—our soul, and ask Him to cure our dear soul. Therefore, we say to Him: Lord, here is my son. He is possessed by a demon, and often the demon tries to kill him. This is my son. He is my soul. He is a slave of evil forces and habits, and I cannot drive out this evil influence. Again and again, I have fallen into the same sins. I have tried so many things to free my soul from this slavery. Listen, please, since I would like to tell You my story. I have tried to remove temptations from my life through prayer, reading the Bible and spiritual books; I have tried to change my diet, fasting even a few days, but still my problems always return. What can I do?

 І, мабуть, Господь відповідає нам так: Щоб бути зціленим, твоя душа потребує правдивої віри. Моя сила не обмежена, але я не буду входити в життя кого-небудь, хто не буде запрошувати мене. Так, як я сказав моєму апостолові Святому Йоанові Богослову: «От, стою при дверя́х і сту́каю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вече́рятиму з ним і він зі мною.» Добровільно, двері твоєї душі повинні бути мені відчиненими. А чи маєш ти віру? Коли ти наближався до мене, ти сказав: «Якщо ти можеш зробити що-небудь, роби, будь ласка. Я відповідав тобі: «Якщо можеш зробити що-небудь? Все можливе для людини, котра вірує.» І ти закрича́в: «Я вірую! Допоможи моєму невірству!» Ти бачиш, не тільки твій син потребує бути зціленим. Тобі треба бути зціленим від хвороби невірства і маловірства.

And perhaps the Lord replies to us in this way: To be free, your soul needs a true faith. My power is not limited, but I will not enter the life of anyone, who has not invited me. Just as I said to my apostle, Saint John the Theologian: “Behold, I stand at the door and knock. If anyone hears my voice and opens the door, I will enter his house and will dine with him and he with Me.” Freely, the door of your soul must be open to me. But do you have faith? When you approached me, you said: “If you are able to do anything, please do.” I replied to you: “If you are able to do anything? Everything is possible for the man, who believes.” You replied, “I do believe! Help my unbelief!” You see, not only your son needs to be healed. You need to be healed from the sickness of unbelief and doubt.

Я не доганяю тебе задля твого невірства, бо навіть мої учні не мають віри як зерно гірчиці, але тепер ти повинен пізнати невірство як перешкоду до завершення твого бажання, і відкинути його. Ти повинен робити дуже сильну резолюцію, щоб вірити незважаючи на жаль і страждання, які тво́рять нові спокуси до невірства, бо я обіцяю більше ніж зцілення твого сина. Я даю обіцянку небесного царства, і шлях до небесного царства не може бути легким і вигідним як перина, так як мій апостол буде свідчити: «Той, який може вмерти, має бути змінений до того, який не може вмерти.» Отже, я повинен питати тебе, «ти хочеш небесне царство разом зі зціленням твого сина, або ти тільки опортуніст, який тільки хоче завершення твоїх негайних бажань від моменту до моменту?»

I do not blame you for your unbelief, since even my disciples do not have faith the size of a mustard seed, but now you must recognize your unbelief as an obstacle to the fulfillment of your desire, and reject it. You must make a very firm resolution to believe despite the sorrow and suffering, which create new temptations to unbelief, for I promise more than the cure of your son. I give the promise of the heavenly kingdom, and the way to the heavenly kingdom cannot be easy and comfortable like a featherbed, just as my apostle will testify: “That, which can die, must be changed to what cannot die.” Therefore, I must ask you, “Do you want the heavenly kingdom together with the cure of your son, or are you only an opportunist, who only seeks the fulfillment of your immediate desires from moment to moment?

І ми відповідали б добре Го́сподеві: Це питання, яке я маю щиро запитати себе, бо я можу бачити те, що віра не для цього моменту або того моменту, а для цілого життя у всіх випадках. Віра має бути сильною, щоб ви́тримати через турботи і спроби. Проте, я бачу у моєму житті те, що часто я є настільки стурбований присутньою тяжкістю і присутнім викликом, я не довго можу пам’ятати більшу мету, яку я повинен шукати. Тож, я живу від кризи до кризи, від виклику до виклику, і не маю нагоди, щоб зосереджуватись на більшому намірі. Демон хоче те, що я живу цим способом, бо коли він кидає мого сина в огонь, я маю скоро гасити вогонь, і коли він кидає його у воду, я маю скоро знову положити його на бе́резі. Отже, мої пристрасті є постійно у контролі, коли я безупинно вагаюся між край́ностями гніву і смутку.

And we would well reply to the Lord: This is a question that I have to sincerely ask myself, since I can see that faith is not for this moment or that moment, but for all of life in all circumstances. Faith has to be strong to endure trouble and testing. Nevertheless, I see in my own life that often I am so disturbed by present difficulty and present challenge, I can no longer remember the larger goal that I should be seeking. So, I live from crisis to crisis, from challenge to challenge, and I do not have the opportunity to focus on the big picture. The demon wants me to live this way, since, when he throws my son into fire, I have to quickly put out the fire, and when he throws him into water, I have to quickly place him again on the shore. Therefore, my passions are constantly in control, as I continuously vacillate between extremes of anger and sadness.

I Господь говорив би співчуттєво: Не бійся! Я буду допомагати твоєму невірству. Віра у мене має бути підсилена постійним наміром і продовжувана покаянням, бо, так як я сказав моїм учням: «щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.» Дійсно, хто-небудь, який вірує у мене має силу, щоб вигнати бісів такого сорту, як твій син має, але демон невірства (він, хто творить вбогість віри і довір’я) може бути вигнаним молитвою і постом, тобто покаянням. Не бійся! Покаяння є тільки визнанням правди про себе. Отже, коли ти встаєш кожного дня, вертайся до мене у твоєму розумі і пам’ятай більший намір твого життя; пам’ятай те, що ти хочеш небесне царство, і зроби дуже сильне вирішення, щоб робити все (кожну дію, кожне слово) для цієї мети. Тоді, ісповідуй твою нездатність, щоб завершити це, та ісповідуй також твою негідність, щоб успадкувати небесне царство, і проси за благодать. Вірою такого сорту, я буду зціляти твого сина—твою душу.

And the Lord would say compassionately: Don’t be afraid! I will help your unbelief. Faith in me has to be strengthened by constant intention and continued by repentance, since, just as I said to my disciples: “This kind of demon can only be driven out by prayer and fasting.” Truly, whoever believes in Me has the strength to drive out demons of the sort that your son has, but the demon of unbelief (he, who creates the dearth of faith and trust) can only be driven out by prayer and fasting, namely by repentance. Don’t be afraid! Repentance is only the recognition of the truth about yourself. Therefore, every day, when you rise, turn to Me in your mind and remember the greater purpose of your life; remember that you want the heavenly kingdom, and make a very firm decision to do everything (every action, every word) for this end. Then, admit your inability to accomplish this, and admit also your unworthiness to inherit the heavenly kingdom, and ask for grace. By faith of this sort, I will cure your son—your soul.

 

«Будьте мужніми! Це я!» "Take Courage! It is I!"

У читанні Євангелія, коли Господь Ісус вперше з’являється, ідучи по хвилях, учні бачать Його і злякано крича́ть, бо думають, що Він привид. Він підбадьорливо відповідає їм: «Будьте мужніми! Це я». Ця євангельська історія є, по суті, короткою версією всієї історії спасіння. Ознайомившись із цим читанням у такий спосіб, ми можемо отримати уявлення про роботу Христа, як вона показана нам у Біблії та самій історії.

In the Gospel reading, when the Lord Jesus first appears walking on the waves, the disciples see Him and call out in fear, because they think that He is a ghost. He responds to them reassuringly, "Take courage! It is I." This Gospel story is, in fact a short version of the entire history of salvation. By coming to know this reading in this way, we can acquire insights into the work of Christ as it is shown to us throughout the Bible and history itself.

Перш за все, ми повинні побачити в історії, що космос стає страшним місцем для людей, представлених учнями в човні. Навколо них панує непередбачуваність постійного потоку. Усе відчуття стабільності покинуло їхнє життя. Так само, через реальність гріха і смерті, наше життя в цьому світі без Христа є місцем тривоги і страху, тому що життя позбавлене сенсу і порядку, встановленого Богом. Ми можемо намагатися надати життю якийсь інший сенс, якийсь інший порядок, але воно завжди не зможе бути нерухомим і незмінним. Якого б порядку та значення ми не надавали нашій реальності, вона матиме тенденцію змінюватись і рухатися разом із хвилями цього життя, яке, принаймні, часом нагадує шторм на морі в сьогоднішньому читанні.

First of all, we should see in the story that the cosmos becomes a fearful place for human beings, represented by the disciples in the boat. There is the unpredictability of constant flux all around them. All sense of stability has left their lives. In just the same way, because of the realities of sin and death, our life in this world apart from Christ is a place of anxiety and fear, because life is without the meaning and order that is ordained by God. We may try to invest life with some other meaning, some other order, but it will always fail to be immovable and immutable. Whatever order and meaning we give our reality, it will tend to shift and move with the waves of this life, which, at times at least, resembles the storm at sea in today's reading.

Проте Христос приходить до учнів, які йдуть по морю, досконало володіючи бурею цього життя. Спочатку учні сприймають Його як нове джерело страху та тривоги, оскільки вони називають Його привидом. Вважати, що Він привид, є природним припущенням для людей часів Христа. Їм здавалося, що світ природи тріщить по швах. Світ навколо них став настільки хаотичним, що загрожував їхньому життю. У стародавньому світі найглибшим симптомом руйнування природного порядку була поява мертвих у світі живих.

Nevertheless, Christ comes to the disciples walking on the sea, in perfect mastery of the storm of this life itself. Initially, the disciples take Him as a new source of fear and anxiety as they call out that He is a ghost. Thinking that He is a ghost is a natural assumption for people of Christ's time. It seemed to them that the natural world was coming apart at the seams. The world around them had become so chaotic that it was threatening their very lives. In the ancient world, the most profound symptom of the breakdown of the natural order was the appearance of the dead in the world of the living.

На велику тривогу Своїх учнів Господь Ісус підбадьорює: «Будьте мужніми, це Я!» Чому Його присутність повинна надавати їм відвагу в цьому контексті? Тому що, йдучи по морю, показуючи Свою владу над явним ха́осом цього життя, Він відкриває, що Він є Вічним Завітом, який повертає все до належного порядку. Він відкриває, що Він є Єдиною, Нерухомою і Незмінною Річчю, на яку вони можуть покластися в цьому житті, а через це життя — у наступнє життя. Псалми Давида посилаються на цю саму точну істину: «Бог для нас притулок і сила, Помічник під рукою в час лиха. Отже, ми не будемо боятися, хоч земля захитається, а го́ри впадуть у глибину моря." Для тих, хто покладається на Нього, Бог непорушний і незмінний. Це підводить нас до таємниці, яка є головною в Октоїху цього тижня: кажуть, що мученики знайшли єдиний шлях до життя: смерть за Христа. У цьому ми бачимо антиномічний характер віри в Христа. Тільки зрікаючись власного життя, живучи згідно з волею Христа, а не своєю власною, мученики могли чіплятися і приє́днуватися до того, що єдине є Непорушним і Незмінним.

The Lord Jesus responds to His disciples' great anxiety with encouragement: "Take courage! It is I!" Why is it that His presence should give them courage in this context? Because by walking on the sea, showing His mastery over the apparent chaos of this life, He reveals that He is the Eternal Covenant that puts everything back into proper order. He reveals that He is the One, Immovable and Immutable Thing upon which they can rely in this life, and through this life, into the next life. The Psalms of David refer to this same exact truth: "God is for us a refuge and strength, a helper close at hand in time of distress. So, we shall not fear though the earth should rock and the mountains collapse into the depths of the sea." For those who put their trust in Him, God is Immovable and Immutable. This brings us to a mystery that is prominent in the Octoechos this week: the martyrs are said to have found the only path to life: death for Christ. In this, we see the antinomic nature of faith in Christ on full display. Only by denying their own lives, living according to the will of Christ, rather than their own, could the martyrs cling to and join themselves to that which alone is Immovable and Immutable. 

Стародавні філософи виконували розумову вправу під назвою Amor Fati (Любов до долі). Згідно з цією вправою, мудра людина сприймає все, що з нею відбувається в житті, з любов’ю і прагне обернути події на свою користь, дивлячись на кожну подію як на можливість навчитися і практикувати чесноти. Завдяки Втіленню Господа нашого Ісуса Христа Amor Fati (Любов до долі) набула нових вимірів і нового значення. Сама доля перемінена на Провидіння, яке справді гідне любові, бо її Творець любить нас. Це Провидіння дається нам як дар любові, до якого ми прагнемо пристосуватися взаємною любов’ю. Це значення смерті для Христа як єдиного правдивого життя.

The ancient philosophers had a mental exercise that they would perform that is called Amor Fati (the Love of Fate). According to this exercise, the wise man receives whatever happens to him in life with love and seeks to turn events to his advantage by looking upon every happenstance as an opportunity to learn and practice virtue. Because of the Incarnation of Our Lord Jesus Christ, Amor Fati (the Love of Fate) has gained new dimensions and new meanings. Fate itself has been changed into a Providence that is truly worthy of love, because its Author loves us. That Providence is given to us as a loving gift, to which we strive to conform ourselves by a reciprocal love. That is meaning of death for Christ as the only true life.