МУДРІСТЬ СВЯТОГО ЙОСИФА: СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ ЧЛЕНСТВО ЦЕРКВИ THE PRUDENCE OF SAINT JOSEPH: SALVATION THROUGH MEMBERSHIP IN THE CHURCH

 

Святий Йосиф є моделлю чесноти мудрости. Мудрість є чеснотою, яка допомагає нам, щоб вирішити відповідальну дію у специфічних випадках. Святий Йосиф шукав керування Бога у молитві, і Бог відповідав йому, говорячи з ним часто у сні так, як Бог також підтримав Йосифа Старого Завіту, сина Якова, який став моделлю мудрости у його служіннi Фараонові, цареві єгипетському.

Matthew 2:11-23 St. Joseph is a model of the virtue of prudence. Prudence is the virtue that helps us determine the appropriate action in particular circumstances. St. Joseph was one who sought the guidance of God in prayer, and God answered him by speaking to him often in dreams, just as God had also dealt with his namesake, the Old Testament Joseph, the son of Jacob, who had become such a model of prudence in his service to Pharaoh, the king of Egypt.

Книга Приповідок нам каже-- "початок мудрости є страхом Божим." Це означає, що мудрість є народженою з нами, коли ми цілком залежні від Бога, і ми маємо повне довір'я того, що Його діла у нашому житті є на добро. Звичайна тема цілої книги Псалмів є цим довір'ям Бога, що є причиною того, що ця книга має дуже великий сплив на церковне життя. Псалтир є книгою у Біблії, яку ми найбільше вживаємо дня на день, тому що вона навчає нам про фундаментальну спорідненість, яку ми повинні мати з Богом, Який є Всезнаний і Вселюблячий і чинить все згідно його співчуття.  Ми не повинні думати, що ми будемо завжди розуміти все, що Він робить у нашому житті. З цієї причини, фундамент нашої мудрости є довір'ям або вірою, і очікуванням, яке ми маємо, коли ми будемо приймати Його обіцянки, що їх ми називаємо надією.

The book of Proverbs tells us that "the beginning of prudence is the fear of the Lord." This means that prudence is born in us through a complete reliance on God, a total trust that His actions in our lives are for the best. The common theme of the entire Psalter is this trust in God, and this is the reason why the Book of Psalms plays such a prominent role in the life of the Church.  The Psalter is the book in the Bible, which is used the most often from day to day by us, because it teaches us the fundamental relationship that we should have with God, Who is all-knowing and all-loving, and Who orders everything towards his compassionate purposes. We should not expect to understand everything that He is doing in our lives. For this reason, the basis of our prudence is called TRUST or FAITH, and the expectation we have of receiving  from God that which He promises is called HOPE.

Практично, як ми живемо згідно чесноти мудрости? 1) Ми приносимо все у нашому житті перед Богом у молитві. 2) Ми слухаємо уважно Його поради у духовному читанні, у Церкві і у внутрішніх надхненнях, які Він нам посилає під час нашого роздумування і нашої молитви.  3) Ми робимо приниженим і смиренним шляхом, який показує нашу залежність від Бога.

 

In practical terms, how do we live our lives according to the virtue of prudence? 1) We take everything in our lives before God in prayer. 2) We listen attentively to His counsel in spiritual reading, in the Church and in interior inspirations, which are sent to us at the time of our meditation and prayer.  3) we act in a modest, meek and humble way that shows our reliance on God.

Щоб бути мудрими згідно прикладу Святого Йосифа (і також Йосифа Старого Завіту), ми мусимо мати правдиві пріоритети, і ми мусимо направити нашу енергію до того, що є дійсно найважливішим. Що є найважливішим? Спасіння. Як приймати спасіння? Будучи у Христі; будучи частиною Тіла Христового; Будучи членом Святої Церкви. Ми є частиною Тіла Христового аж до кінця, поки ми беремо участь у церковному житті. Перший і найвідоміший шлях, яким ми беремо участь у церковному житті, є тим, щоб брати участь у її таїнствах і богослужінні. Проте, нам не треба бути фізично у храмі, щоб бути з'єднаними з Церквою. Ми можемо входити в спілкування з Церквою різними шляхами-- молячись псалми вдома вранці та увечері, щоденно читаючи духовну літературу, молячись іншими молитвами і богослужіннями, які Церква виставляла, молячись Ісусовою Молитвою протягом цілого дня, і роблячи добросердечні діла в імені Церкви і для добра Церкви. Ми не можемо бути дійсно залежними від Бога без того, щоб бути живими членами Його Тіла.

 In order to be truly prudent, after the example of Joseph (and his namesake), we have to make sure that our priorities are correct, and that our energies are directed towards what is truly the most important thing. What is the most important thing? Salvation. How is salvation achieved? By being in Christ; by being a part of the Body of Christ; by being a member of the Church. We are part of the Body of Christ to the extent that we take part in the life of the Church. The first and most obvious way to take part in the life of the Church is to participate in her sacraments and services. However, we do not need to be physically in the Church in order to join ourselves to the Church. We can enter into communion with the Church by various means: praying the Psalms at home at morning and evening, doing our daily spiritual reading, making use of other prayers and devotions approved by the Church, praying the Jesus Prayer throughout the day, and doing acts of kindness in the name of the Church and for the good of the Church. We cannot really rely on God without being a living, breathing member of His Body.

WARNINGS FROM GOD: GUIDANCE ON THE PATH OF LIFE

 

Brothers and sisters in Christ—

                Everyday, we receive a lot of warnings.  These warnings come to us from many sources.  For example, all the yellow signs along our roads and streets warn us about dangerous conditions.  We know that if we are not attentive to these warnings, we will fall into misfortune.  Some warnings are for our benefit, but others are for the benefit of other people.  For example, I was in the restroom of a restaurant recently, and I saw there a warning placed above the sink.  The sign said: “Employees must wash their hands before returning to work.” In this example, we see that obedience to warnings, which benefit the whole community is a very good thing.  In a similar way, we warn our children about dangerous circumstances in our homes and in life in general.  A lot of laws are warnings, because they place limitations on behaviour for the safety of the whole community.

                We receive warnings even in the depths of our own minds.  The human being, out of all creatures, is able to be the witness and observer of his mind.  We are able to observe our minds, and to see the thoughts that are there, in order to decide concerning what is dangerous, and what is useful.  We warn ourselves about dangerous things, in order to drive them out.  Who is this witness and observer? If it is the mind, then how does it observe itself as if in a mirror, but without a mirror? No, this is the soul, which observes the depths of the mind.  This is the image of God, which the mind is not able to know by thought, because, just as God is, so is His image.  He is incomprehensible to human thought, and therefore His image is also incomprehensible.  In the operation of the mind, we see the shadow, so to speak, of the soul.  Here our deepest being is partially revealed.  This is a very great consolation to us—that we are not only body and mind, but that we are that, which possesses and rules body and mind.  If our body and our mind are constrained by disease, the soul, our deepest being, is still free.  This image of God is constantly in us, guiding and warning us.

                We also receive warnings from God.  This Gospel reading is all about warnings from God, and the response that St. Joseph the Betrothed gave to these warnings.  Actually, the Gospel of St. Matthew also tells us that the magi received a special warning from God, and they were obedient to this warning.  Holy Scripture tells us that the magi were sincere seekers of the true God, and the Gospel describes St. Joseph as “a righteous man.” Both were prepared by good will to hear the warnings of God.  The image of God is in all of us, but that image can be covered by a mind and body that are darkened by the corruption of worldly things.  We must be “righteous people,” obedient to God’s commandments, in order to have good will and hear God’s inspirations.  The Lord God wants to guide us to spiritual health and salvation, but we must purify our minds, in order to hear His voice.  We are free creatures.  We can choose good or evil, but God desires to guide us to seek good and to avoid evil.  We must have pure minds and hearts to hear His warnings, just like St. Joseph.  The journey to purity of heart begins with prayer, and not only vocal prayer, but profound meditation.  Let us become friends of God through prayer, so that we can hear the warnings of God, which guide us on the path of life.

ІN CHRIST, WE HAVE NO CAUSE FOR SHAME

 

The reading of the genealogy of our Lord Jesus Christ from the Holy Apostle and Evangelist Matthew is an opportunity for us to meditate on the mystery of the Incarnation in a special way, since we see that God became a member of a specific human family, having a specific role in world history. We note especially the names of the women, whom the Evangelist includes in the holy genealogy, because, unlike the male ancestors, only five women are named: Tamar, Rahab, Ruth, Bathsheba and, finally, Mary, the mother of the Lord Jesus. Actually, Bathsheba, the wife of King David, is not even clearly named, but is called “the wife of Uriah,” on account of her former husband, Uriah the Hittite, whom King David murdered, in order to marry her. Except for the Most Holy Mother of God and Ever-Virgin Mary, all these women were foreigners; Tamar and Rahab were Canaanites; Ruth was from Moab, and Bathsheba was a Hittite. The Evangelist includes these important names, because, in this way, he shows the universal purpose and mission of the Messiah, as a Savior and King for all peoples and nations.

But, there is a deeper meaning for the naming of these four women. The story of these women is a history of human sin. First, Tamar was the wife of both of the elder sons of Judah, since, after the death of her first husband, Er, she married Onan, the second son of Judah. When Onan died, Judah promised to give her to his son Shelah, when he was old enough, but Judah did not fulfill this promise. Therefore, Tamar disguised herself as a prostitute, and seduced her father-in-law, so that she bore twins by him. Second, Rahab actually was a prostitute, but she protected and concealed the Israelite spies, when they reconnoitered Jericho and the surrounding areas. Third, Ruth was a Moabitess, the wife of a man, who abandoned the Promised Land and went to Moab during a famine, because his faith was not strong enough to be confident that God would provide sufficiency for his People, just as He did in the days of the Patriarch Isaac, who remained in the Land despite terrible hardships.  This man died in Moab, and, after that, God gave Ruth a new husband, Boaz, from whom the entire Davidic dynasty comes. Naturally, after what has been said above, there is no need to note the evil deeds of the wife of Uriah, Bathsheba.

The point of all this is to notice the power of the Lord to change evil into good. Let us consider, “all these stories contain the memory of very great evil, but then what was the result?” The coming of our Lord Jesus Christ, Who was the descendant of such people. God has the power to transform every sin into a good effect. We ought to take this truth as the great axiom of our life—“God only wants us to worry about sin before we sin. However, Satan wants us to worry about sin after we have sinned.” When we have sinned, we should confess our sins with true contrition and deep faith that God will “make all things work together for good for those who love God.” In heaven, Saint Tamar, Saint Rahab, Saint Bathsheba, and her husband the Holy King David and Saint Ruth have no reason for shame, despite their evil deeds, because God transformed their deeds into part of His plan. In the same way, our past should never give us any cause for shame on account of the goodness of the Lord our God.  If we have faith, even the evil that we have done is a part of the Father’s loving plan. After we have turned from our sins to God, we only need to have trust and confidence. Like Saint Paul the Apostle, we can even boast about our weakness, if we recognize the true strength in God.  

Бути гідним нашого роду Being Worthy of Our Lineage

 

Коли наші предки читали або чули початок Євангелія  від святого Матея, яке ми щойно почу́ли, вони сприйняли два важливі послання. Це ті самі повідомлення, які ми повинні сприймати близько до серця. По-перше, почувши прочитання родоводу, вони нахилилися вперед, щоб почути чіткіше, бо почали підо́зрювати, що описаною Особою може бути Месія, якого так довго чекали. З цієї причини вони були особливо уважними, коли почули ім'я царя Давида, другого ізраїльського царя, якому Бог пообіцяв вічне царство через нащадка Давида, Божого Месію.

When our ancestors read or heard the beginning of the Gospel According to Saint Matthew, which we just heard, they perceived two important messages. These are the same messages that we should perceive and take to heart. First, when they heard the reading of the genealogy, they leaned forward to hear more clearly, because they began to suspect that the Person being described might be the Messiah, Who had so long been awaited. For this reason, they were particularly attentive when they heard the name of King David, Israel's second king, to whom God had promised an everlasting kingdom through David's descendant, God's Messiah.

Месія є найважливішим і центральним сподіванням єврейського народу. Не лише через те, що ізраїльський народ втратив свою незалежність і зіпсувався під ярмом іноземного панування, Месію щиро бажали. Ні, швидше за все, туга за Месією була більш ніж політичною. Туга за Месією була прагненням до праведності. Окремі ізраїльтяни прагнули бути поряд з Богом. Це було прагнення засудити гріх і проголосити новий і вічний мир. Все це було підтверджено для цих перших слухачів Євангелія наявністю в генеалогії династії Давидів. Згадка про царя Давида підтве́рдила, що обіцяний Месія буде схожий на нього, "людину за власним серцем Бога". Згадка про Соломона підтвердила, що новим царем Давидовим буде справжній Цар мудрості, сама Мудрість. Згадка про Єзекію підтвердила, що новий Давидів Цар буде Страждаючим Слугою Господа, який віддасть Своє життя за людей.

The Messiah is the most essential and central expectation of the Jewish people. It is not only because the nation of Israel lost its independence and chafed under the yoke of foreign domination that the Messiah was earnestly desired. No, rather, the longing for the Messiah was more than must political. The longing for the Messiah was a longing for righteousness. It was a longing by individual Israelites to be right with God. It was a longing for sin to be condemned and a new and everlasting peace to be proclaimed. All of this was confirmed for these first hearers of the Gospel by the presence in the genealogy of the Davidic dynasty. The mention of King David confirmed that the promised Messiah would be like him, "a man after God's own heart." The mention of Solomon confirmed that the new Davidic King would be the true King of Wisdom, Wisdom itself. The mention of Hezekiah confirmed that the new Davidic King would be the Suffering Servant of the Lord, Who would lay down His life for the people.

Проголошення прихо́ду Месії стало для єврейського народу "доброю новиною". Якщо у нас є якісь сумніви щодо цього, нам потрібно взяти лише сиддур (єврейський молитовник) навіть нині. Значна частина матеріалів у цих давніх літургіях походить із власного часу Господа Ісуса. Ми можемо там прочитати і почути тугу, велике прагнення справедливості та миру в серцях стародавнього Ізраїлю. Але ця "добра новина" була не єдиною радісною новиною, якою Матей ділиться у родоводі та перших словах Євангелія. Матей підтверджує невимовно чудове. Месією Божим був би сам Бог, Іммануїл, Бог з нами.

The proclamation of the coming of the Messiah was "good news" for the Jewish people. If we have any doubt about this, we need only pick up a siddur (a Jewish prayer book) even to this day. Much of the material in these ancient liturgies comes from the Lord Jesus' own time. We can read there and hear the longing, the great desire for justice and peace in the hearts of ancient Israel. But this "good news" was not the only glad tidings that Matthew shares in the genealogy and the first words of the Gospel. Matthew confirms the unspeakably wonderful. The Messiah of God would be God Himself, Immanuel, God-with-us.

Mабуть, нас може здивувати те, що вчені знали завжди, що стародавній Ізраїль завжди знав, що існують різні Божі Особи. Навіть саме читання Тори підтверджує, що Ангел Господній, про який стільки разів згадувалося на її сторінках, був Особою самого Бога. Подібним чином, Мудрість Божа, яка є головним героєм чудових книг, таких як Приповідок та Мудрості Ісуса бен Сіри, є Божою Особою. Подібно, ще раз, у Книзі мудрості Соломона, Слово Боже - це Божа Особа. Насправді, Ангел Господній і Слово Боже, здається, одна і та ж Божа Особа, оскільки їхні властивості настільки однакові. Ангел Господній завжди є Богом, оскільки Він нам близький.

It may surprise us to know what scholars have always known, namely that ancient Israel was always aware that there were distinct Persons of God. Even the reading of the Torah itself confirms that the Angel of the Lord referred to so many times in its pages was a Person of God Himself. Similarly, the Wisdom of God, Who is the protagonist of wonderful books like Proverbs and the Wisdom of Jesus ben Sira is a Person of God. Similarly, yet again, in the Book of the Wisdom of Solomon, the Word of God is a Person of God. In fact, the Angel of the Lord and the Word of God seem to be the same Person of God, because their attributes are so completely the same. The Angel is always God as He is immanent to us.

То що означають таїнства пришестя Месії та Втілення самого Бога стосовно нас? Ми не перші, хто слухає Євангеліє. Ми не євреї, котрі чують слова Євангелія так, як це чули євреї. Нам корисно знати, як євреї чули Слово Боже, але ми чуємо Євангеліє по-іншому. Коли ми чуємо Євангеліє, ми знаємо, що це наша історія, тому що ми в Христі. Ми є членами Тіла Христового, Церкви. Це Церква, яка продовжує Справжню Присутність Христа у цьому світі. Люди відчувають живого Христа через нас, Його членів.

So, what do the mysteries of the coming of the Messiah and the Incarnation of God Himself mean in relation to us? We are not the first hearers of the Gospel. We are not Jews, who hear the words of the Gospel as Jews heard it. It is useful for us to know how Jews heard the Word of God, but we hear the Gospel in a different way. When we hear the Gospel we know that it is our story, because we are in Christ. We are members of the Body of Christ, the Church. It is the Church, which continues the Real Presence of Christ in this world. People experience the living Christ through us, His members.

Подібно до того, як Євангеліє відкриває не лише народження обіцяного Месії, так і наша присутність у світі відкриває для оточуючих більше, ніж просто людського Христа, який має лише людські справи. Ми беремо участь у Божественній Природі. Ми живемо з Богом одним життям. Через нас члени Христа, Церкви, світ повинен мати досвід цілого Христа, славно божественного і людського. Щоб виконати це велике завдання, нам слід бути гідними цього роду. Нам потрібно показати, що ми походимо від Давида і є "людьми за власним серцем Бога", живучи в присутності Бога з чеснотою, особливо справедливістю. На практиці це означає нову увагу до гріхів та спокус проти чесноти справедливості, особливо до пліток та зневаги, які є скрізь навколо нас у світі. Давайте вирішимо не чинити несправедливості, беручи участь у них.

Just as the Gospel reveals more than simply the birth of the promised Messiah, so our presence in the world reveals more to those around us than simply a human Christ with merely human works. We participate in the Divine Nature. We share the same life with God. Through us, the members of Christ, the Church, the world must experience the whole Christ, gloriously divine and human. To accomplish this great task, we need to be worthy of this lineage. We need to show that we are descended from David and be "people after God's own heart," by living in God's presence with virtue, especially justice. In practical terms, this means a new attention to sins and temptations against the virtue of justice, especially gossip and detraction, which are everywhere around us in the world. Let us resolve not to do injustice by participating in them. 

Далі, нам потрібно вирішити бути (як цар Соломон) людьми справжньої мудрості, які люблять правду і відмовляються задовольнятися чим-небудь меншим, ніж правда. Істина - це відповідність нашого розуму до реальності. Так само, як є одна реальність, є одна істина. Ми повинні відкинути підступне припущення культури про те, що існує багато і́стин або немає істини або що те, що є правдою для однієї людини, може бути неправдою для іншої. Перш за все, мудрість, яку ми мусимо показати світові, - це практична мудрість, яка точно визначає правильні дії у правильних обставинах.

Further, we need to resolve to be (like King Solomon) people of real wisdom, who love the truth and refuse to be satisfied by anything less than the truth. The truth is the conformity of our mind to reality. Just as there is one reality, there is one truth. We must reject the insidious suggestion of the culture that there are many truths or there is no truth, or that what is true for one person may not be true for another. Above all, the wisdom that we must show to the world is a practical wisdom that accurately determines the right action in the right circumstances.

Нарешті, ми повинні вирішити бути страждаючими слу́гами, пристосованими до Христа заради Його слави. Нам потрібно відмовитись від власних претензій на задоволення та зручність заради Христа та оточуючих, яких ми повинні привести до Христа. Наш Учитель прийшов з Неба і втілився, страждав і помер, не виконуючи Його власну волю, а виконуючи волю Отця заради нашого спасіння. Оскільки ми є членами Його Тіла, Він є нашою моделлю.

Lastly, we must resolve to be suffering servants conformed to Christ for the sake of His glory. We need to give up our own claims to pleasure and convenience for the sake of Christ and the others around us, whom we must bring to Christ. Our Master came from Heaven and was incarnate, and suffered and died, not to do His own will, but to do the will of the Father for the sake of our salvation. Because we are members of His Body, He is our model.

Бенкет, на який запрошують багатьох The Banquet To Which Many Are Invited

 

"Вийдіть на вулиці та провулки міста та введіть бідних, каліків, кульгавих та сліпих". Це слова, якими господар звертається до свого слуги, наказавши йому заповнити місця, позбавлені тим, кого спочатку запросили. Якщо ми вивчаємо ці слова і ретельно обмірковуємо їх, ми помічаємо кілька речей, які мають для нас духовну користь, пробираючись через перипетії цього світу до Царства Небесного.

"Go out into the streets and lanes of the city, and bring in the poor, and the maimed, the lame, and the blind." These are the words, which the householder addresses to his servant, instructing him to fill the places forfeited by those, who were originally invited. If we study these words and ponder them carefully, we notice several things that are of spiritual benefit to us, as we make our way through the vicissitudes of this world towards the Kingdom of Heaven.

Перш за все, ми помічаємо, що слузі наказано виходити на вулиці та провулки міста. Його метою є місто, насамперед. Декілька тижнів тому ми зазначали, що урбанізація в Біблії зазвичай асоціюється з гріхом. Місто часто зображають як гріховне місце, де відносна легкість життя людей (на відміну від тяжкої праці, необхідної для проживання в заміськи́х місцях) змушує їх охоплювати марні розваги, поклоніння ідолам та різні форми сексуальної аморальності. Господар дому скеровує слугу піти у грішний світ і привести людей звідти на бенкет Царства Небесного. Насправді він не лише наказав слузі поїхати до міста. Він скеровує його піти ГЛИБОКО в місто. Це сенс конкретної згадки про вулиці та провулки. Вулиці - це головні артерії міста, що з’єднують одну його частину з іншими частинами, але провулки - це лише бічні вулиці, по яких ходять лише ті, хто живе в тому чи іншому конкретному районі. Ви йдете по провулку, щоб дістатися до певної групи помешкань, і там провулок закінчується без виходу в інший бік.

First of all, we notice that the servant is instructed to go into the streets and lanes of the city. His goal is the city, first of all. We noted some weeks ago that urbanization in the Bible is usually associated with sin. The city is often depicted as a sinful place, where the people's relative ease of life (as opposed to the toil necessary for living in country places) leads them to embrace vain amusements, the worship of idols and various forms of sexual immorality. The householder here directs the servant to go into the sinful world and bring people from there into the banquet of the Kingdom of Heaven. In fact, not only does he direct the servant to go into the city. He directs him to go DEEP into the city. This is the meaning of the specific mention of streets and lanes. The streets are the main arteries of the city, connecting one part of it to other parts, but lanes are merely the side streets that are trodden only by those who live in this or that particular neighborhood. You follow a lane to get to a specific group of dwellings, and there the lane terminates with no outlet to any other way.

Таким чином, ми бачимо образ турботи Господа про всіх нас, хто живе серед цього грішного світу. Він скеровує Свого ангела зібрати всіх нас у Своє Царство, незалежно від того, наскільки глибоко в «місті» ми живемо. Його ангелові наказано йти по кожній вулиці та досліджувати кожен глухий кут у по́шуках нас, приводити нас до бенкету.

Thus, we see the image of the Lord's concern for all of us, who live in the midst of this sinful world. He directs His angel to gather all of us into His Kingdom, no matter how deep in the "city" we live. His angel is instructed to follow every street and explore every dead end in search of us, to bring us to the banquet.

Але давайте подивимось на те, як нас описує ця притча. Слузі наказується розшукати чотири групи людей і привести їх на бенкет: бідних, покалічених, кульгавих і сліпих. Якщо ми уважніше розглянемо цю групу, то побачимо, що вона складається з двох менших груп. Усі чотири групи мають дефекти, але перші дві групи не мають дефектів, які заважають їх просуванню до Небесного Царства. Бідні мобільні. Вони навіть можуть працювати. Їм потрібно лише показати напрямок до Царства, щоб вони прибули. Так само каліки також мобільні. На відміну від бідних, вони не можуть працювати, але їм також потрібно лише слідувати вказівкам, щоб прибути на бенкет. На відміну від них, дві останні групи потребують транспортування. Кульгаві так називаються, бо вони не можуть ходити. Незважаючи на те, що вони можуть бачити напрямок, у якому вони повинні йти, вони не мають засобів рухатися. Слуга повинен буде забезпечити їх транспортним засобом (наприклад, вагоном). Подібним чином, сліпі дуже здатні пройти зі свого житла до бенкету, але вони не бачать напрямку, в якому повинні йти. Їм теж потрібно їхати на бенкет.

But let's look at the way we are described in this parable. The servant is commanded to seek out four groups of people and bring them to the banquet: the poor, the maimed, the lame and the blind. If we take a closer look at this group, we can see that it is comprised of two smaller groups. All four groups have defects, but the first two groups do not have defects that impede their progress towards the Heavenly Kingdom. The poor are mobile. They can even work. They only need to be shown the direction to Kingdom, in order for them to arrive. Similarly, the maimed also are mobile. Unlike the poor, they cannot work, but they too need only follow directions to arrive at the banquet. By contrast, the two last groups require conveyance. The lame are so called, because they cannot walk. Even though they can see the direction in which they must go, they have no means to go. The servant is going to have to provide them with a conveyance (a wagon, for example). Similarly, the blind are perfectly capable of walking from their dwellings to banquet, but they cannot see the direction in which they must go. They too need to ride to the banquet.

У різні періоди нашого життя ми схожі на кожну з цих чотирьох груп. Бог дбає про нас у всіх цих умовах, і Він хоче, щоб ми прибули на бенкет. У деяких випадках ми бідні чеснотами, необхідними для досягнення вічного життя. Ми повинні йти в напрямку, який нам показує Святе Письмо і Традиція. В інший час, нас калічить відсутність однієї конкретної чесноти, проте її відсутність не заважає нам прогресувати. Ми повинні прийняти тверді, конкретні рішення, щоб практикувати цю чесноту і продовжувати із завзяттям прогресувати до нашої мети.

At various times in our lives, we are like each of these four groups. God has care for us in all these conditions, and He wants us to arrive at the banquet. In some cases, we are poor in the virtues that are necessary for us to attain everlasting life. We must go in the direction that Scripture and Tradition show to us. At other times, we are maimed by the absence of one, particular virtue, yet its absence does not stop us from making progress. We must make strong, specific resolutions to practice that virtue and continue with zeal to progress towards our goal.

Однак в інший час ми отримуємо кульгавість через те, що ми втратили чесноту любови через серйозний гріх. Ми все ще можемо побачити напрямок, у якому ми маємо йти, тому що ми все ще маємо віру, але нам потрібно буде "проїхати" до бенкету Небесного Царства за допомогою транспорту Таїнства покаяння, оскільки через нього ми можемо отримати розгрішення і відновлення любови, яка є життям Бога.

At other times, however, we are rendered lame by the fact that we have lost the life of charity through serious sin. We can still see the direction that we must go in, because we still have faith, but we will need to "ride" to the banquet of the Heavenly Kingdom by means of the conveyance of the Mystery of Repentance, since through it we can receive absolution and recovery the virtue of charity, which is the life of God.

Нарешті, бувають випадки, коли ми страждаємо від великих сумнівів. Можливо, цей сумнів навіть ви́кликаний діями наших ворогів, демонів. Наша віра настільки слабка, що ми насправді не знаємо, яким шляхом піти. І тут так, як сліпі, ми повинні їхати до Небесного Царства, транспортом навчання і таїнства Церкви. Наші сумніви потрібно розвіяти Словом Божим, а наші душі зміцнити духовною їжею, яка надається нам в таїнствах Церкви.

Finally, there are times in which we suffer great doubt. Perhaps that doubt is even instigated by the actions of our enemies, the demons. Our faith is so weak that we do not really know which way to go. Here too, just like the blind, we must ride to the Heavenly Kingdom by means of the conveyance of the Church's teachings and sacraments. Our doubts need to be dispelled by the Word of God, and our souls must be strengthened by the spiritual food, which is provided to us in the Church's sacraments.

Існує цілком реальний сенс, коли кожен із нас є членом усіх цих груп одночасно, але більшою чи меншою мірою. Давайте продовжуватимемо рухатись до своєї мети, вічного життя у Царстві Небесному, і давайте будемо часто користуватися транспортами, які Христос дав нам привести туди.

There is a very real sense in which each one of us is a member of all these groups at once, but to a greater or lesser extent. Let us keep moving toward our goal, everlasting life in the Kingdom of Heaven, and let us make frequent use of the conveyances that Christ has given to bring us there.

LET US IMITATE THE HOLY PATRIARCHS ABRAHAM, ISAAC AND JACOB

 

The Lord Jesus Christ invites us to the banquet of the Kingdom of God, just as we heard in the Gospel reading. The people in the Lord’s parable, when they received the invitation of the Lord, excused themselves for various reasons: material things (a field and pairs of oxen), and also human relationships (a wedding). The Lord summons us also to the Kingdom of Heaven, and we have just the same temptations to excuse ourselves from His invitation.  The Lord wants us to abandon those things that are obstacles to our loving relationship with Him—both attachment to material things and the spiritual and psychological wounds, which require us to accept heavenly remedies.

The Lord Jesus wants us to know that we only have a very short time, “to accomplish our salvation with fear and trembling,” just as the Holy Apostle Paul tells us. We must be attentive to the needs of our souls, instead of those of our bodies and our passions.  Therefore, the Lord gives to us the example today of the Holy Patriarchs: Abraham, Isaac and Jacob, who lived in obedience to the will of God. Abraham left his fatherland to be obedient to God, and with complete trust, he even prepared to sacrifice his only-begotten son. In the end, he did not sacrifice him. Nevertheless, his offering was complete and pleasing in God’s sight, because he loved God, and his intention was obedience to the One, Whom he loved. In the same way, our intention has to be obedience to God’s will. And why not? Since this is obedience to Him, Who loves us with an everlasting love. We must be like Abraham in this trust, knowing that God creates all our circumstances, even the very painful ones, in order to make us perfect, just as He, Our Heavenly Father, is perfect. This deep trust has to endure in us, despite all the pain in our life.

According to the example of the Holy Patriarch Isaac, we also have to live in stillness and prayer.  Among the patriarchs, Isaac is the most spiritually contemplative, because his job is to remain in the Promised Land. Through the stillness of the Patriarch Isaac, his children, the nation of Israel, receive a right to that land. In the same way, we receive a right to our inheritance in the Heavenly Kingdom through our life of stillness and prayer. Trust in God is very important, but the only evidence of this trust is a life of deep prayer. Prayer is the environment, in which trust and love grow. Through love and trust, the Lord Jesus wants us to become bold in prayer, since it is pleasing to God when we pray boldly, and when we speak with Him as “our” God. Our relationship with our God is very intimate. Have we noted that we always address God by the most intimate of pronouns? He is always, “Thee and Thou,” as if he were our equal. Indeed, He is not our equal, but is all-accessible to us, despite the fact that He made everything that exists. We learn this sort of prayer through the example of the Holy Patriarch Isaac. Our life requires stillness and prayer.

Our life in Christ also makes use of the example of the Holy Patriarch Jacob, because we need to remember that this life is a battle. Jacob was always in conflict with somebody (with his brother, Esau, with his father-in-law, Laban, and with the Canaanites, who then lived in the Promised Land). In the same way, we are always in conflict against the world, the flesh and the devil. We must always remember that we have enemies that desire our destruction, just like a soldier in the midst of battle always has to be aware of a multitude of threats. Just as the Patriarch Jacob defended himself from all his enemies through the strong alliance of his sons and friends, we also need to defend ourselves by the might of the communion of saints. By our Baptism, we have the privilege of belonging to this holy and strong alliance, and we should use the might of the prayers of our patron saints in the fight against temptation. The Holy Patriarch Jacob grew old in his battle against his many enemies, but he died peacefully in the arms of his son, Joseph, who is a figure of Christ. In the same way, the Lord Jesus wants us to know that if we fight faithfully, we will die peacefully in the arms of our loving Jesus and inherit the Kingdom of Heaven.