Храм, дім і наш розум The Temple, A House and Our Mind

 

Розмірковуючи з приводу воскресіння дочки Яіра, цікаво відзначити групи людей, які беруть участь у цій історії (і підповіді) у різні моменти. Перш за все, слід зазначити, що Господь та Святі Апостоли становлять одну дискретну групу. Спочатку ця група оточена набагато більшою групою, величезним натовпом, який слідує за Господом Ісусом з місця на місце, завдяки дивовижним зна́кам, які Він робив. У цьому великому натовпі в один момент міститься жінка з крововиливом. Цей епізод швидко вирішується, і дві групи продовжують ходити разом, як і раніше.

When meditating on the account of the resurrection of Jairus' daughter, it is interesting to note the groups of people who are involved in the story (and the sub-story) at different points. First of all, we should note the Lord and the Holy Apostles forming one discrete group. Initially, this group is surrounded by a much larger group, the immense throng, which is following the Lord Jesus from place to place, because of the amazing signs, which He has been performing. This great throng, at one point, contains the woman with the hemorrhage. That episode is quickly resolved, and the two groups go on together as before.

Основна зміна в історії відбувається, коли вони прибувають до будинку Яіра. Там, на зовнішніх дворах будинку, вони зустрічають іншу групу - гравців на сопілках та інших най́маних жалібників, які спустились на будинок, очікуючи дня ви́плати. Господь Ісус повністю розганяє цих людей з дому. Потім він ділить групу апостолів на двоє. Десять із них він залишає у зовнішньому будинку. Він разом з Петром, Яковом та Іваном та батьками дівчинки входять у центр будинку, де викладається мертве тіло дівчинки. Там, у внутрішніх кімнатах будинку, здійснюється воскресіння дівчини.

The major change in the story comes when they arrive at the house of Jairus. There, in the outer courts of the house, they meet another group, the flute-players and other hired mourners, who have descended upon the house, anticipating a payday. The Lord Jesus wholly dispels these people from the house. Then, he divides the group of the Apostles into two. He leaves ten of the them in the outer house. He, along with Peter, James and John, and the parents of the girl, enter into the heart of the house where the dead body of the girl is laid out. There, in the inner chambers of the house, the girl's resurrection is accomplished.

Отже, що це означає? Чого ми можемо навчитися, спостерігаючи дина́міку ро́звитку цих груп? Перше, на що слід звернути увагу, це те, що весь зразок дуже добре знайомий. Наше відчуття знайомства з цілим епізодом походить від того факту, що він тісно відповідає образам старозавітного храму. Як ми знаємо, Храм складався з концентричних дворів, які ставали дедалі ексклюзивнішими, коли вони ставали деда́лі меншими, зосереджуючись до Святая Святих, земного місця проживання Бога. Зовнішній двір був найбільшим, і він був відкритий для всіх, як євреїв, так і язичників. З цієї причини, цей двір називали "Двором язичників". Потім був менший Двір жінок, частина Храму, доступна для ізраїльських жінок. Потім, пройшовши через масивні, монументальні ворота Ніканора, поклонник прибув до двору Ізраїлевих людей. Потім був Двір священиків, де стояв Вівтар Всепалення. Тоді, всередині самої будівлі Храму, було Святе місце, кімната, яка стояла безпосередньо перед Святая Святих, де був золотий вівтар кадила.

So, what does this mean? What can we learn from observing the dynamics of these groups? The first thing we must note is that the whole pattern is very familiar. Our sense of familiarity with the whole episode comes from the fact that it closely parallels the imagery of the Old Testament Temple. As we know, the Temple was made of concentric courts, which became more and more exclusive as they got smaller and smaller, zeroing in on the Holy of Holies, the earthly dwelling place of God. The outer court was the largest and it was open to everyone, both Jew and Gentile. For this reason, that court was called "the Court of the Gentiles." Then, there was the smaller Court of the Women, the part of the Temple that was accessible to Israelite women. Then, after passing through the massive, monumental Nicanor Gate, the worshiper arrived in the Court of the Men of Israel. Then, there was the Court of the Priests, where the Altar of Holocaust stood. Then, inside the Temple building itself, was the Holy Place, the room that stood directly in front of the Holy of Holies, where the golden altar of incense was.

Сьогоднішня євангельська історія починається на вулиці, посеред величе́зного натовпу, подібно до Двору Язичників. Господь виходить на зовнішній двір дому Яіра і виганяє гравці́в на сопілці та інших найманих жалібників, які були там, ніби входячи до Ізраїлевих дворів і очищаючи їх. Потім Він бере обрану групу Своїх апостолів Петра, Якова та Івана і входить у серце будинку, де Він творить чудо воскресіння.

Today's Gospel story begins on the street, in the midst of a vast throng, just like the Court of the Gentiles. The Lord enters the outer court of Jairus' house and casts out the flute-players and other hired mourners who were there, as if entering into the Courts of Israel and purifying them. Then, He takes the select group of His apostles, Peter, James and John and enters into the heart of the house, where He will work the miracle of resurrection.

Як це стосується нас? Яке значення це має для нашого духовного життя? Ну, ми в основному не поклоняємося Богові в храмі, зробленому руками. Ні, згідно зі Святим Євангелієм, ми поклоняємось Богові "в дусі та в правді". Храм, в якому ми поклоняємося нашому Богові, - це наш розум і серце, найглибша реальність нас самих. У розгубленості навколишнього світу, Христос, наш Бог, є, мабуть, лише однією з багатьох "ідей", що вимагають уваги в галасли́вому го́моні. Ми повинні увійти в себе, у тишу. Подібно до того, як ми бачимо, як Христос робить це в Євангелії сьогодні, нам потрібно відкинути всі відволікаючі фактори та пристрасті, які створюють "внутрішній шум" у нашому житті. Вигнання смутку та гніву, разом з усіма іншими духовними «гравцями на сопілці», залишає нас у стані, коли ми можемо глибше ввійти в себе в компанії Господа. Там Він починає творити своє глибоке чудо. Він починає воскрешати нас із мертвих, даруючи нам Своє життя. "Подібно до того, як Отець має життя в Собі, так Він дав Синові мати життя в Собі, щоб кожен шанував Сина, як шанують Отця".

How does this relate to us? What meaning does this have for our spiritual life? Well, we do not principally worship God in a Temple made by hands. No, according to the Holy Gospel, we worship God "in Spirit and in truth." The temple in which we worship our God is our mind and heart, the deepest reality of ourselves. In the confusion of the world around us, Christ our God is perhaps only one of many "ideas" clamoring for attention in a noisy din. We have to enter within ourselves, into silence. Just as we see Christ do in the Gospel today, we need to cast out all the distractions and passions that create "interior noise" in our lives. Casting out sadness and anger, along with all the other spiritual "flute-players," leaves us in a state in which we can enter more deeply into ourselves in the company of the Lord. There, He begins to work His profound miracle. He begins to raise us from the dead by giving us His Life. "Just as the Father has life in Himself, so He has given to the Son to have life in Himself, so that everyone will honor the Son, even as they honor the Father."

Нам важливо включити цю плідну тишу у своє життя. Нам потрібно звільнитися від розваг і відволікань, щоб дати собі час наодинці з Богом. Зробити це непросто. Подібно до того, як сьогодні гравці на сопілці сміялися та глузували над Господом Ісусом в Євангелії, наші власні думки часто знущаються над нами, припускаючи, що ми просто "витрачаємо час", і що ми маємо робити щось корисніше та вигідніше. Нам потрібно ви́кинути їх із святині нашого розуму і з вірою йти впере́д до нашого «внутрішнього залу», де Господь творить у нас свої чудеса.

It is important for us to incorporate this fruitful silence into our lives. We need to break free from our amusements and distractions, in order to give ourselves time alone with God. It is not easy to do this. Just as the flute-players laughed and mocked the Lord Jesus in the Gospel today, our own thoughts will often mock us, suggesting that we are simply "wasting time," and that we should be doing something more useful and profitable. We need to throw them out of the sanctuary of our mind and go forward in faith towards our "inner chamber," where the Lord will work His marvels in us.