ТРИ ПРОВАЛИ НАШОЇ ВЕЛИКОПОСНОЇ ПОДОРОЖІ/ THREE PITFALLS OF OUR LENTEN JOURNEY

«Просив я учнів Твоїх, щоб його вигнали, та не змогли,»каже чоловік до Господа, коли він пояснює випадки про його німого сина.  Чоловік прийшов до Христових учнів, шукаючи оздоровлення його сина, але вони не змогли зцілити його. Оздоровлення, які записані в Євангелії є твором Господа Ісуса Христа, але Господь раніше дав учням силу, щоб зціляти хворих і вигнати бісів. Отже, учні здивовані тим, що вони пробують вигнати біса без успіху.  Можливо, учні, мавши багато успіху у вигнанні цих злих духів, починають  відчуватися сильними і достатніми у своїх персонажах так, що навіть не потребують Господа. Мабуть, вони стають гордими у їхній новій здатності.  Господь нагадує їм про те, що вони потребують смиренности—їм треба пізнати їхню слабкість і незначимість, бо вони є творіннями, які не існують тим самим сенсом, яким Бог існує. Перед буттям Бога, їхнє буття є подібним до небуття.  Їх нездатність зцілити біснуватого, доказує те, що вони є залежними від Бога. Тим самим способом, ми дійшли до середини посту. Цими тижнями, ми починали боротьбу проти пристрастей, і мабуть ми мали успіх заради наших робіт, але ми мусимо пізнати, що наш успіх у цій боротьбі приходить до нас через Господню благодать і енергію. Якщо ми думаємо, що наш прогрес є нашим звершенням, загубимо цілу користь посту. Це перший провал посту, який ворог положить на нашому шляху, щоб загуби́ти пожиток цього періоду. Подібним шляхом, це ключ, який дозволить нам пізнання наших інших звершень. Наші звершення у цьому світі є Божим дарунком так, як Він нам сказав: 

«Без мене ж ви нічого чинити не можете.»

“I asked your disciples to cast it out, but they were not able,” so the man says to the Lord, when he explains the circumstances concerning his mute son.  The man came to the disciples of Christ, seeking the cure of his son, but they were not able to heal him.  The cures, which are recorded in the Gospel are the work of the Lord Jesus Christ, but the Lord earlier gave the disciples the power to heal the sick and drive out demons.  Therefore, the disciples are surprised, because they try to cast out the demon without success.  Perhaps, the disciples, having had great success in casting out these evil spirits, began to feel powerful and sufficient in their own persons, as if they did not need the Lord. Perhaps they began to be proud in their new ability.  The Lord reminds them that they need humility. They need to recognize their weakness and nothingness, since they are creatures, who do not exist in the same sense that God exists.  Before the Being of God, their being is like nonbeing.  Their inability to heal the demoniac proves to them that they are dependent on God.  In the same way, we have come to the middle of the Fast.  In these weeks, we have begun the battle against our passions, and perhaps we have had success on account of our efforts, but we must recognize that our success in this battle comes to us through the Lord’s grace and energy.  If we think that our progress is our accomplishment, we lose the entire profit of the Fast.  This is the first pitfall of the Fast, which the Enemy has placed in our path, so that we lose the benefit of this time. In a similar way, this is a key, which allows us to understand our other accomplishments.  Our accomplishments in this world are God’s gift, just as He Himself told us: “Apart from Me, you can do nothing.”

Коли Господь чує, що «учні не змогли,» Він каже: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» Господь явно розстроюється, але чому? Він розстроюється тому, що учні пробували вигнати біса без успіху? Ні, Він розстроюється тим, що учні не мали довір’я у Бозі.  Вони мали повну упевненість у собі самих, але ніякої упевнености у Господі. Протилежно, ми мусимо мати глибоку упевненість у Бозі, щоб мати успіх під час цієї боротьби.  Тут, Господь каже з великим розчаруванням тому, що Його серце засмучене заради невірства Його учнів.  Але, ми мусимо пізнати, що Його серце засмучене тим, що Він глибоко полюбив Його учнів. Ніколи б Він не залишив їх, незважаючи на те, що вони залишили Його в день Його розп’яття. Тим самим способом, Господь не буде залишати нас також, незважаючи на наші недоліки і невірство, хоча Його серце засмучене тому, що Він пізнає те, що ним ми можемо стати через єднання з Богом. Другий провал Великого Посту є спокусою, щоб вірити в те, що Бог буде залишати нас у періоді нашого страждання і нашої турботи. Це спокуса ворога, який творить сумнів у нас.  Боротьба проти пристрастей є повною страждання тому, що ми мусимо постійно вибирати те, що наша природа ненавидить, але наш Бог з нами під час цієї турботи, і Він підсилює нас.  Як під час посту, так під час цілого світового життя. Бог не буде залишати нас у нашому стражданні, але протилежно, кожне страждання прецінне тому, що це може бути з’єднаним зі стражданням Христовим і стати шляхом до більшої досконалости, допомагаючи нам, щоб поповнити заповідь Христа: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий.»

When the Lord hears that “the disciples were not able,” He says: “O faithless generation! How long will be with you? How long must I endure you?” The Lord is clearly upset, but why? Is He upset because the disciples tried without success to cast out the demon? No, He is upset, because the disciples do not have confidence in God. They have full confidence in themselves, but no confidence in the Lord. Contrariwise, we must have deep confidence in God in order to have success in this battle. Here, the Lord speaks with great frustration, because His Heart is grieved on account of His disciples faithlessness. But we must recognize that His Heart is grieved, because He loved the disciples so deeply. Never would He have abandoned them, despite the fact that they would abandon Him on the day of His crucifixion.  In the same way, the Lord will not abandon us also, despite our failings and faithlessness, although His Heart is grieved, because He knows what we are able to become through communion with God. The second pitfall of the Great Fast is the temptation to believe that God will abandon us in the time of our suffering and our trial.  This is a temptation of the Enemy, who tries to create doubt in us. The battle against the passions is full of suffering, because we must continuously choose what our nature hates, but our God is with us during this trial, and He strengthens us. Just as it is in Lent, so is it also in our whole earthly life. God will not abandon us in our suffering, but, on the contrary, each suffering is most precious, because it is able to be joined to the suffering of Christ and become a way to greater perfection, helping us to fulfill the command of Christ: “Be perfect, as your Father in heaven is perfect.”

Господь Христос каже чоловікові: «все можливо то́му, хто вірує.» Цей вираз Господа є мабуть найбільшим викликом нашого духовного життя, бо ми потребуємо щирої віри, щоб приймати відповідь наших молитов у знищенні наших пристрастей так, як у інших випадках. Не є більшим ділом, яке людина потребує звершити, і треба починати це діло з віри. Ми мусимо бути дбайливими, щоб не приймати меншу віру від тієї, яка вірить «ВСЕ можливо тому, хто вірує.» Це постійна спокуса, і третій провал нашої великопосної подорожі. Різні сходи віри. Наприклад, віра, яка вірить в кілька можливих речей, або віра, яка вірить в багато можливих речей, або більшість речей можлива.  Ці недосконалі віри, але досконала віра тримає те, що ВСЕ можливо то́му, хто вірує. Нам треба заохочувати зростання цієї віри і у нас і у інших людях.

The Lord Christ says to the man: “everything is possible to one who believes.” This expression of the Lord is perhaps the greatest challenge of our spiritual life, since we need a sincere faith in order to receive the answer to our prayers, in the destruction of our passion, just as in other circumstances.  There is no greater work, which the human needs to accomplish, and we need to begin this work with faith. We must careful so that we do not accept a faith that is less than that, which believes, “everything is possible to him, who believes.” This is a constant temptation, and it is the third pitfall of our Lenten journey. There are different degrees of faith. For example, there is the faith, which believes that a few things are possible. Then there is the faith, which believes that many things are possible, and most things are possible. These are imperfect faiths, but perfect faith believes that ALL things are possible to one, who believes. We need to encourage the growth of this faith in us and in other people.

ХРЕСНА ДОРОГА Є ДОРОГОЮ САМОЗРЕЧЕННЯ / THE WAY OF THE CROSS IS THE WAY OF SELF-DENIAL

Євангеліє Хреста є Євангелієм самозречення.  Господь каже: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.» Коли ми читаємо цей уривок Святого Євангелія від Марка, мабуть ми повинні запитати спочатку: Чому ми хочемо наслідувати Христа? Ми бажаємо наслідувати Христа тому, що Він є добрим Владикою і пастирем. Він обіцяє нам вічне життя у Його присутності. Ми пізнаємо порожнечу у нас, яка ніщо у сотворенні не може наповнити. Тільки Христос, Бог істиний, може задовольняти наше бажання. Цей мотив, щоб наслідувати Христа, щоб брати участь у Його житті у перфектній свободі.  Господь Ісус нам каже: «хай зречеться себе самого.» Тут, ми розуміємо, що найбільша перешкода між нами і вічним життям у Христі, що його ми шукаємо, є нашою людською природою.  Наше спасіння буде залежним від нашого зусилля у вірі, щоб дисциплінувати нашу природу і конформувати її до божественної волі.  Тоді, Господь каже: «візьми на себе хрест свій і йди слідом за мною.» Він показує нам, що шлях до єднання з Ним є шляхом болю.  Значення цього вірша: ми повинні звикати до фундаментального вибору нашого життя, що ним ми вибираємо те, що його наша природа ненавидить більш за все.  Нам треба захоплювати те, до чого наша природа має антипатію, щоб знищити пристрасті у нас і також зцілити наші болісні думки́. 

The Gospel of the Cross is the Gospel of self-denial.  The Lord says: “If any wants to come after me, let him deny himself, take up his cross and follow me.” When we read this passage of the Gospel of St. Mark, perhaps we ought first to ask ourselves: Why do we want to follow Christ? We desire to follow Christ, because He is a good master and shepherd.  He promises us everlasting life in His presence.  We recognize an emptiness in us, which nothing in creation is able to fill.  Only Christ, the true God, is able to satisfy our longing.  This is the reason to follow Christ: to take part in His life in perfect freedom.  The Lord Jesus says to us: “let him deny himself.” Here, we understand that the greatest obstacle between us and the everlasting life in Christ, which we seek, is our own human nature.  Our salvation will be dependent on our effort in faith to discipline our nature and conform it to the divine will.  Then, the Lord says: “Take up his cross and follow me.” He shows us that the path to union with Him is the path of pain.  The meaning of this verse is that we should become accustomed to the fundamental choice of our life, by which we choose that, which our nature hates the most.  We need to embrace that to which our nature has an aversion, in order to destroy the passions in us and also to heal our afflictive thoughts.

Чудова протилежність шляху Господнього і шляху цього світу.  Шлях до сили і слави згідно цього світу є фактично шляхом до смерти і знищення.  Господь каже: «хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе.» Цей уривок описує зворотність, що її Бог робить у світі так, як Богородиця сказала у іншому місці: «Він скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних.» Божа справедливість творить цю радикальну зворотність у всіх віках і у всіх випадках.  Беззаконники ніколи не перемагають тому, що вони тільки слугам Божим допомагають, щоб росли у досконалості перед Богом.  Коли вони чинять зло́чини проти праведників, праведники стають досконалішими.  Задля цієї рації, Божі святі завжди вважали беззакоників, як добродійників. Гнів до них був неможливим заради великого пожитку, що його беззаконники дали святим—єднання з Богом через страждання. Але, беззаконники знищені справедливістю Бога, навіть здаються успішними у цьому житті. Отже, серйозна помилка для нас, щоб роздумати про успіх у цьому світі як важливу річ, бо світовий успіх є інструментом для певної мети.  Світовий успіх служить нашому спасінню. Якщо успіх допомагає нам до спасіння, тоді це корисний, а якби ні, він зайвий і фрівольний.

 

There is a wonderful contradiction between the way of the Lord and the way of this world.  The way to power and glory according to this world is actually the way to death and destruction.  The Lord says: “He who wants to save his soul will lose it; but he who wishes to lose his soul for my sake and the Gospel’s will save it.” This passage describes the reversal, which God works in the world, just as the Mother of God said in a different place: “He has cast down the mighty from their thrones, but He has lifted the lowly on high.” God’s justice creates this radical reversal in all ages and in all circumstances.  The wicked never actually triumph, because they only help the servants to God to grow in perfection before God.  When they commit crimes against the just, the just become more perfect.  For this reason, the saints of God always considered the wicked as benefactors. Anger towards them was impossible, on account of the enormous benefit that the wicked gave to the saints—union with God through suffering. But, the wicked will be destroyed by the justice of God, even if they seem successful in this life.  Therefore, it is a serious error for us to consider success in this world as something of importance, since worldly success is a means to a particular end.  Worldly success serves our salvation.  If success helps us to salvation, then it is valuable, but, if not, it is superfluous and frivolous.

Ми повинні бути орієнтованими до згуби наших душ Господа і Євангелія ради, бо коли ми погубимо нашi душі заради Христа, ми викримо нашою дійсною природою—викримо Божу подобу.  Якщо ми погубимо наші душі цим шляхом, тоді приймаємо наші дійсні душі свобідні від гріхів і з’єднані з Богом.  Господь Ісус питає: «Яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» Ці два питання описують важливість і серйозність того, що про нього Господь каже.  Людина є вже світом. Церковні отці називали людину «мікрокосмом,» тому, що людина включає всі елементи і здатности цілого всесвіту.  Людині отже не треба здобути світ тому, що вона вже володіє світом. Навіть ця земля є спільним майном цілого людського роду. Нерозумно, щоб шукати володіння над тим, чим ми вже володіємо! Коли люди шукають силу, вони бажають виняткову силу над своїми ближніми через натхнення диявола. Ми повинні пам’ятати першу заповідь, яку Господь дав нашому родові: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пану́йте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що ру́хається по землі.» Господь Бог не каже нам, щоб шукати силу над іншими людьми. Замість цього, Господь Ісус вимагав цим, хто б увправляли авторитетом, щоб бути рабами всіх інших.  Шлях до згуби наших душ заради Господа та Євангелія починається з самопосвячення, щоб стати рабом для інших, і це, згідно прикладу Господа нашого Ісуса Христа, є шляхом, яким ми врятуємо нашу душу.

We ought to be oriented towards losing our souls for the sake of the Lord and the Gospel, since when we lose our souls on account of Christ, we uncover our true nature—we uncover the likeness of God.  If we lose our souls in this way, then we will gain our true souls, free from sin and united with God. The Lord Jesus asks: “What profit is it to a man if he gains the whole world, but loses his soul in the process? What is a man able to give in exchange for his soul?” This two questions describe the importance and seriousness of what the Lord is talking about.  The human being is already a world. The Church Fathers called the human being “the microcosm,” because the human being contains all the elements and faculties of the entire universe. Therefore, the human being does not need to gain the world, because he already rules the world. Even this earth is the common property of the whole human race. How silly to seek dominion over that which we already rule! But when human beings seek power, they desire an exclusive sway over their neighbours through the inspiration of the devil. We ought to remember the first commandment that God gave to our race: “Be fruitful and multiply and fill the earth and subdue it. Rule over the fish of the sea and the birds of the air, and over every beast that moves on the earth.” The Lord God did not tell us to seek power over other people. Instead of this, the Lord Jesus commanded those, who would exercise authority, to be the slaves of everyone else. The way to “lose our souls” for the sake of Christ and the Gospel begins with the self-consecration to become a slave for others, and this, according to the example of our Lord Jesus Christ, is the way to save our souls.