Ми можемо отримувати задоволення тут або в майбутньому, а не обидва We Can Have Pleasure Here or Hereafter, Not Both

Історія про багача та Лазаря дає нам стільки речей, які можуть стати предметом корисних роздумів. Наприклад, у тексті Євангелія від святого Луки йдеться про велику прірву, що стоїть між Лазарем, який спочиває на лоні патріарха Авраама, і місцем мук, де знаходиться багач. Різні церковні Отці задавали питання: «що це за прірва?» Особливо інтригує відповідь, яку дає нам Святий Григорій Нісський у Діалозі про душу і Воскресіння. У цій праці Григорій розповідає, що його сестра і вчителька, свята Макрина, сказала йому: «Мені здається, що Євангеліє хоче через кожну з цих дета́лей вказати деякі думки щодо того, що ми шукаємо у зв’язку з душею. Патріарх каже багатому чоловікові: «Ти мав свою частку блага під час свого життя у плоті». Він також говорить про жебрака: «Цей чоловік виконав свій обов’язок, переживши труднощі протягом свого життя» Прірвою, яка розділяє одного від іншого, мені здається, що Святе Письмо викладає важливе переконання... Це, на мою думку, прірва, яка не є земно́ю безоднею, яку створює судження між двома протилежними життєвими виборами. Коли людина вибрала насолоду цього життя і не ви́правила цей поганий вибір шляхом зміни серця, вона створює для себе місце, порожнє від добра в майбутньому. Він копає цю неминучу необхідність, як якусь глибоку і бездоріжну яму. Мені здається, що Святе Письмо використовує «лоно Авраама», в якому терпеливий страждальник знаходить спокій, як символ доброго стану душі. Цей патріарх був першою людиною, яка відда́ла перевагу надії на майбутнє, а не насолоді моментом. Позбавлений усього, що мав на початку свого життя, живучи серед чужинців, він шукав майбутнього процвітання через теперішні страждання. Ми вживаємо слово лоно, коли називаємо частину ко́нтуру моря в переносному значенні. Мені здається, що Святе Письмо вживає слово лоно як символ незмірних цілей, до яких прийдуть ті, хто чеснотливо пливе по життю, відійшовши від життя. Вони зая́корюють свої душі в доброму лоні, як у безпечному пристановищі».

The story of the rich man and Lazarus gives to us so many things that can serve us as subjects of profitable meditation. For example, the text in the Gospel According to Saint Luke refers to a great gulf that stands between Lazarus, who is resting in the Patriarch Abraham's bosom and the place of torment where the rich man is located. Various of the Fathers of the Church have asked the question "what is this gulf?" In particular, the answer provided to us from the Dialogue on the Soul and the Resurrection by Saint Gregory of Nyssa is especially intriguing. In this work, Gregory recounts that his sister and teacher, Saint Macrina, told him: "It seems to me that the Gospel wishes, through each of these details, to indicate some opinions concerning what we are seeking in connection with the soul. The patriarch says to the rich man, "you had your share of goods during your life in the flesh." He also says concerning the beggar, "This man fulfilled his duty by his experience of hardship during his life." By the gulf separating the one from the other, Scripture seems to me to set forth an important belief.... This, in my opinion, is the gulf, which is not an earthly abyss, that the judgment between the two opposite choices of life creates. Once one has chosen the pleasure of this life and has not remedied this bad choice by a change of heart, he produces for himself a place empty of good hereafter. He digs this unavoidable necessity like some deep and trackless pit. It seems to me that Scripture uses 'the bosom of Abraham,' in which the patient sufferer finds rest, as a symbol of the good state of the soul. This patriarch was the first person recorded to have chosen the hope of things to come in preference to the enjoyment of the moment. Deprived of everything he had in the beginning of his life, living among strangers, he searched for a future prosperity through present affliction. We use the word bosom when referring figuratively to a part of the outline of the sea. It seems to me that Scripture uses the word bosom as a symbol of the immeasurable goals toward which those who sail virtuously through life will come to when having departed from life. They anchor their souls in the good bosom as in a safe harbor."

Прочитавши думки́ святої Макрини про безодню, яка відділяє про́клятих від блаженних в цій притчі, ми могли б поставити собі питання: «чому вибір шляху насолоди в цьому житті повинен вести до відмови від насолод майбутнього життя?" Адже, як ми говорили минулого тижня, стосовно тлумачення притчі про сіяча, приємні речі цього світу – це створіння, слуги Божі, які дані нам як засіб для спілкування з Богом. Відповідь на це питання походить від самої природи нашого грішного світу. Оскільки ми грішні істоти з пошкодженою волею, ми не можемо насолоджуватися приємними речами цього життя, не бу́дучи ними поневоленими. Саме з цієї причини необхідне самозречення. Чеснота, особливо чеснота поміркованості, яка пом'якшує наше бажання насолод, можлива лише для того, хто створює в собі дисципліну самозречення.

Having read the thoughts of Saint Macrina regarding the abyss that separates the damned from the blessed in this parable, we might well ask ourselves the question, "why should choosing a path of pleasure in this life lead to the disavowal of the pleasures of the life to come?" After all, as we were saying last week, in relation to the interpretation of the parable of the sower, the pleasant things of this world are creatures, servants of God, which are given to us as a means to communion with God. The answer to this question comes from the very nature of our fallen world. Because we are fallen creatures with damaged wills, we cannot enjoy the pleasant things of this life without being enslaved by them. It is for this reason that self-denial is necessary. Virtue, especially the virtue of temperance, which moderates our desire for pleasures, is only possible for one, who creates in himself the discipline of self-denial.

Коли ми думаємо про це далі, ми виявляємо, що все чеснотне життя неможливе без тієї самої дисципліни самозречення. Ні для кого з нас не є відкриттям те, що чеснота мужності залежить від тієї самої дисципліни. Багато разів ми хотіли б ви́плеснути свій гнів, але ми відмовляємо собі. Подібним чином найчастіше ми повинні проявляти те саме самозречення, щоб виконати свої борги́, як вимагає чеснота справедливості.

When we think further about it, we discover that the whole life of virtue isn't possible without that same discipline of self-denial. It is not a revelation to any of us that the virtue of fortitude depends on the same discipline. There are many times that we would like to vent our anger, but we deny ourselves. Similarly, most often we must exercise the same self-denial in order to fulfill our debts as the virtue of justice requires.

Ми повинні практикувати ту саму дисципліну самозречення, щоб наслідувати Христа. Тут ми бачимо, наскільки стародавні концепції дисципліни та учнівства були пов’язані між собою. Наші предки черпали знання не тільки від своїх учителів. Вони також навчилися мудрості. Іншими словами, вони моделювали себе на своїх вчителів. Ми, учні Христа, повинні робити те саме. Ми повинні навчитися знанням, які Христос передає нам у Євангелії, але ми також повинні навчитися мудрості Його життя, наслідуючи Його в наших щоденних обставинах. Життя Христа – це все життя чесноти. Це біле Світло, яке через призму людської природи розбивається на кі́лька чеснот, які ми можемо зробити присутніми в нашому житті.

We have to practice the same discipline of self-denial in order to imitate Christ. Here we see how much the ancient concepts of discipline and discipleship were connected. Our ancestors not only learned knowledge from their teachers. They also learned wisdom. In other words, they modelled themselves on their teachers. We who are disciples of Christ have to do the same thing. We have to learn the knowledge that Christ conveys to us in the Gospel, but we also must learn the wisdom of His life through emulating Him in our daily circumstances. The life of Christ is the whole life of virtue. It is the white Light, which is broken with the prism of human nature into the several virtues, which we can make present in our lives.

Як учні Доброго Вчителя (як Він Сам каже нам, «тільки один ваш Учитель, це Христос»), ми повинні запитати себе: «Чим я не такий, як Христос? Чого мені ще не вистачає?» Отримавши одну, можливо, дві відповіді на це запитання, ми можемо скла́сти конкретні плани, конкретні цілі, щоб наслідувати Господа Ісуса в певних обставинах, які раніше були для нас місцем проблем.

As students of the Good Teacher (as He Himself tells us, "only one is your Teacher, even the Christ.") we must ask ourselves, "how am I not like Christ? What do I still lack?" Having arrived at one, perhaps two, answers to that question, we can then make specific plans, specific goals to emulate the Lord Jesus in some circumstance that has been a place of trouble for us before.