НЕХАЙ ІМІТУЄМО СВЯТИХ ПАТРІЯРХІВ АВРААМА, ІСААКА ТА ЯКОВА LET US IMITATE THE HOLY PATRIARCHS ABRAHAM, ISAAC AND JACOB

Брати й сестри у Христі—

Господь наш Ісус Христос запрошує нас на бенкет до Царства Божого так, як ми чули у євангельському читанні. Люди у Господній притчі, коли приймали запрошення Господа, відмовлялися задля різних причин: матеріальних речей (поля і пар волів), і також людських спорідненостей (весілля).  Господь закликає нас також до Небесного Царства, і ми маємо ті ж самі спокуси, щоб відмовлятися на Його запрошення.  Господь бажає того, щоб ми залишили ці речі, які є перешкодами до наших люблячих відносин з Ним—обидві прихильність до матеріальних речей і духовних і психологічних ран, які потребують нашого приймання небесних ліків.

The Lord Jesus Christ invites us to the banquet of the Kingdom of God, just as we heard in the Gospel reading. The people in the Lord’s parable, when they received the invitation of the Lord, excused themselves for various reasons: material things (a field and pairs of oxen), and also human relationships (a wedding). The Lord summons us also to the Kingdom of Heaven, and we have just the same temptations to excuse ourselves from His invitation.  The Lord wants us to abandon those things that are obstacles to our loving relationship with Him—both attachment to material things and the spiritual and psychological wounds, which require us to accept heavenly remedies.

Господь Ісус хоче того, що ми знаємо—ми тільки маємо дуже короткий час, «звершити наше спасіння зі страхом і тремтінням» так, як Святий Апостол Павло нам каже. Ми мусимо бути уважними до потреб наших душ, замість потреб наших тіл і наших пристрастей.  Отже, Господь нам дає приклад сьогодні Святих Патріархів: Авраама, Ісаака та Якова, які жили слухняністю до Божої волі.  Авраам залишив його батківщину, щоб бути слухняним до Бога, і з цілим довір’ям він навіть приготовляв жертвувати його єдинородного сина.  Вкінці, він не жертвував його, проте його жертва була повною і приємною у Божому зорі, тому що він полюбив Бога, і його намір був слухняністю Тому, Якого він полюбив. Тим самим способом, наш намір має бути слухняністю до Божої волі. І чому ні? Бо це є слухняністю до Нього, Який любить нас вічною любов’ю. Ми мусимо бути подібними до Авраама у цьому довір’і, знаючи те, що Бог створить всі наші випадки, навіть дуже болісні обставини, щоб робити нас перфектними так, як Його, нашого небесного Отця. Це глибоке довір’я має перебувати, незважаючи на весь біль нашого життя.

The Lord Jesus wants us to know that we only have a very short time, “to accomplish our salvation with fear and trembling,” just as the Holy Apostle Paul tells us. We must be attentive to the needs of our souls, instead of those of our bodies and our passions.  Therefore, the Lord gives to us the example today of the Holy Patriarchs: Abraham, Isaac and Jacob, who lived in obedience to the will of God. Abraham left his fatherland to be obedient to God, and with complete trust, he even prepared to sacrifice his only-begotten son. In the end, he did not sacrifice him. Nevertheless, his offering was complete and pleasing in God’s sight, because he loved God, and his intention was obedience to the One, Whom he loved. In the same way, our intention has to be obedience to God’s will. And why not? Since this is obedience to Him, Who loves us with an everlasting love. We must be like Abraham in this trust, knowing that God creates all our circumstances, even the very painful ones, in order to make us perfect, just as He, Our Heavenly Father, is perfect. This deep trust has to endure in us, despite all the pain in our life.

Згідно прикладу Святого Патріарха Ісаака, ми також мусимо жити у тиші й молитві. Між патріархами, Ісаак є найбільш духовно задумливим, тому що його праця є тим, щоб залишитися у обіцяній землі. Через тишу Патріарха Ісаака, його діти, народ Ізраїля, приймають право до цієї землі. Тим самим способом, ми приймаємо право до нашого спадкоємства у небесному царстві через наше життя у тиші й молитві. Довір’я у Бозі є дуже важливим, але тільки свідчення цього довір’я є життям глибокої молитви. Молитва є середовищем, в якому довір’я і любов ростуть. Через любов і довір’я, Господь Ісус хоче того, щоб ми стали сміливими у молитві, бо це подобається Богові, коли ми молимося сміливо, коли ми розмовляємо з Ним як «нашим» Богом. Наші відносини з нашим Богом є дуже інтимними. Чи ми нотуємо, що ми завжди називаємо Бога найбільш інтимним займенником? Він завжди є «Ти, Тобі, Тебе, Тобою», неначе Він є рівним до нас. Дійсно, Він не наша рівня, але Він вседоступний до нас, незважаючи на те, що Він створив все, що існує.  Ми навчаємося цьому сорту молитви через приклад Святого Патріарха Ісаака. Наше життя потребує тишу і молитву.

According to the example of the Holy Patriarch Isaac, we also have to live in stillness and prayer.  Among the patriarchs, Isaac is the most spiritually contemplative, because his job is to remain in the Promised Land. Through the stillness of the Patriarch Isaac, his children, the nation of Israel, receive a right to that land. In the same way, we receive a right to our inheritance in the Heavenly Kingdom through our life of stillness and prayer. Trust in God is very important, but the only evidence of this trust is a life of deep prayer. Prayer is the environment, in which trust and love grow. Through love and trust, the Lord Jesus wants us to become bold in prayer, since it is pleasing to God when we pray boldly, and when we speak with Him as “our” God. Our relationship with our God is very intimate. Have we noted that we always address God by the most intimate of pronouns? He is always, “Thee and Thou,” as if he were our equal. Indeed, He is not our equal, but is all-accessible to us, despite the fact that He made everything that exists. We learn this sort of prayer through the example of the Holy Patriarch Isaac. Our life requires stillness and prayer.

Наше життя у Христі також використовує приклад Святого Патріарха Якова, тому що нам треба пам’ятати, що це життя є боротьбою. Яків був завжди у конфлікті з ким-небудь (з Есавом, його братом, з Лаваном, його свекором, і кананітами, які тоді жили у обіцяній землі). Тим самим способом, ми завжди у конфлікті проти світу, плоті, і диявола. Ми мусимо завжди пам’ятати те, що ми маємо ворогів, які бажають нашого знищення, мов солдат між боротьбою завжди має бути уважним до багатьох небезпек. Так, як Святий Патріарх Яків захищався від усіх ворогів сильним союзом його синів і друзів, ми також потребуємо захищатися силою спілкування святих. Нашим хрещенням, ми маємо привілей, щоб нале́жати цьому святому і сильному союзові, і ми повинні уживати силу молитов святих-помічників у нашій боротьбі проти спокус.  Святий Патріарх Яків став старим у його боротьбі проти багатьох ворогів, але він помер спокійно в руках свого сина, Йосифа, який є фігурою Христа. Тим самим способом, Господь Ісус хоче того, що ми знаємо, якщо ми вірно бо́ремося, ми будемо вмирати спокійно в руках нашого люблячого Ісуса і успадкува́ти Царство Небесне.

Our life in Christ also makes use of the example of the Holy Patriarch Jacob, because we need to remember that this life is a battle. Jacob was always in conflict with somebody (with his brother, Esau, with his father-in-law, Laban, and with the Canaanites, who then lived in the Promised Land). In the same way, we are always in conflict against the world, the flesh and the devil. We must always remember that we have enemies that desire our destruction, just like a soldier in the midst of battle always has to be aware of a multitude of threats. Just as the Patriarch Jacob defended himself from all his enemies through the strong alliance of his sons and friends, we also need to defend ourselves by the might of the communion of saints. By our Baptism, we have the privilege of belonging to this holy and strong alliance, and we should use the might of the prayers of our patron saints in the fight against temptation. The Holy Patriarch Jacob grew old in his battle against his many enemies, but he died peacefully in the arms of his son, Joseph, who is a figure of Christ. In the same way, the Lord Jesus wants us to know that if we fight faithfully, we will die peacefully in the arms of our loving Jesus and inherit the Kingdom of Heaven.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ: РЕВЕРСУВАННЯ НАШОЇ ЗАСМУЧЕНОЇ ДОЛІ THE NATIVITY OF CHRIST: THE REVERSAL OF OUR SAD DESTINY

У першому гімні про Різдво Христове, наш преподобний і святий отець Єфрем Сирійський написав:

«Благословення, яким Яків поблагословив, сьогодні прийняло поповнювання. І також, дерево, Дерево Життя, носить надію смертним людям. Сьогодні, прихована приповідка Соломона приймає її пояснення, бо Дитя було народженим, і Його ім’я є «Чудовим,» бо це є чудом: Бог виявляючись як младенець. У притчі, Святий Дух називав Його «черв’яком», тому що Його народження було без сі́мені. Святий Дух виявив цей тип, і сьогодні він є поясненим. Він піднімався так, як корінь перед Ним, як корінь спраглої землі. Все, яке було приховано сказаним, сьогодні відверто є зробленим. Царя, який був прихованим у Юді, Тамара вкрала з його стегна́; сьогодні його переможна красота піднялася, яку по́тай вона полюбила. Рута лежала при боці Вооза, тому що вона бачила у ньому прихований Лік Життя. Сьогодні, її обіцянка була поповнена, тому що від сімени її прийшов Він, Який всім дає Життя.  Адам дав біль жінці, яка породила сина йому. Але, вона, яка сьогодні народжує Спасителя, зцілює біль першої жінки. Чоловік, який не мав народження, роди́в Єву (від його ребра). Отже, ми повинні більше вірити в те, що доня Єви породила Дитину без чоловіка.  Діва Земля породила Адама, який був головою над землею, але сьогодні Діва народжує Адама, Який є головою над небесами. Жезл Аарона розквітав; мертве дерево продукувало плоди. Ця таємниця є ясною, бо сьогодні дівине лоно народжує Дитину.»

In his first hymn on the Nativity of Christ, our venerable father Ephrem the Syrian wrote:

“The blessing with which Jacob blessed, today has received its fulfillment. Also, the tree, the Tree of Life, bears hope to moral men. Today, the hidden proverb of Solomon receives its explanation, for a Child has been born, and His name is “Wonderful,” for this is a wonder: God revealing Himself as an infant. In a parable, the Holy Spirit called Him “Worm,” because His birth was without seed. The Holy Spirit revealed this type, and today it is explained. He came up like a root before Him, as a root of the parched earth. Everything that was said hiddenly, today is done openly. The king, who was hidden in Judah, Tamar stole from his thigh; today his victorious beauty has risen up, which she secretly loved. Ruth lied down beside Boaz, because she saw in him the hidden Medicine of Life. Today, her vow was fulfilled, because from her seed He came, Who gives life to all. Adam gave pain to the woman, who bore him a son. But, she, who today bears the Saviour, heals the pain of the first woman. The man, who had no birth, bore Eve (from his side). Therefore, we should believe all the more that the daughter of Eve has born a Child without a man. The Virgin Earth gave birth to Adam, who was head over the Earth, but today the Virgin bears the Adam, Who is the head over the Heavens. The rod of Aaron has budded; dead wood has produced fruit. This mystery is clear, for today the virgin womb bears a Child.”

Звичайним його способом, Святий Єфрем уживає ціле Святе Письмо, щоб описувати таїнство воплочення Господа нашого.  Великою легкістю, він тчеть різні терміни Святого Писання, щоб нам дати сильне пояснення пророцтва Старого Завіту і його поповнення у Христі Ісусі.  Це Святий Єфрем пояснює: Задля нас, Ісус Христос вчинив велику, неочікувану,чудову відміну долі—ціле реверсування всіх наших скорбот. Можливо, ми сказали б, «Ні, ми ще маємо скорботу,» але ми не довго маємо скорботу у Божому зорі, бо те, що є важливим перед Богом є есенціально іншим від того, яке ми думаємо важливим. Наприклад, нехай уявляємо дуже велику фабрику, в якій багато людей працюють, але вони всі працюють для різних причин. Кожна людина працює для того, що вона вважає важливим. Але Бог не думає нічого важливого, крім моральних рі́шень, які всі працівники роблять, щоб звершити наші намірі. Іншими словами, те, що важливе перед Богом не є результатами наших діл, а моральними виборами, які зрештою приносять нас до Бога. Отже, перед Богом, тільки дійсна скорбота є гріхом, тому що інші обставини нашого життя завжди можуть приносити нас до Нього, незалежно від тих, які є. Бог мав план, щоб звершити спасіння світу, і точно так, Він має план для нашого життя—план, який Христа ради є свобідним від скорботи. Якщо ми робимо добрі моральні вибори, тоді ми співпрацюємо з Його планом, але ми свобідні створіння. Бог не буде позбавляти нас скорбот, якщо ми дійсно бажаємо їх. Якщо ми хочемо гріха, Він буде дозволяти нам, щоб мати його. 

In his accustomed way, Saint Ephrem uses the whole of Holy Scripture to describe the mystery of the Incarnation of our Lord. With great ease, he weaves different terms of Holy Scripture to give us a strong explanation of the prophecy of the Old Testament and its fulfillment in Christ Jesus. This is what Saint Ephrem explains: For our sakes, Jesus Christ worked a great, unexpected and wonderful reversal of fortune—an entire reversal of all of our misfortunes. Perhaps we would say, “No, we still have misfortune,” but we no longer have misfortune in the sight of God, since that which is important before God is essentially different from that which we deem important. For example, let us imagine a great factory, in which a lot of people work, but they all work for different reasons. Each person works for that which he considers important. But God does not deem anything important except the moral decisions, which all the workers make, in order to accomplish their goals. In other words, that which is important before God is not the results of our deeds, but the moral choices, which ultimately bring us to God. Therefore, before God, the only true misfortune is sin, because the other circumstances of our lives are always able to bring to Him, regardless of what they are. God had a plan to accomplish the salvation of the world, and, in just the same way, he has a plan for our life—a plan, which, on account of Christ, is free from misfortune. If we make good moral choices, then we cooperate with His plan, but we are free creatures. God will not deprive us of misfortune if we truly want it. If we want sin, He will allow us to have it.

Тепер, коли ми містично приближаємося до святих ясел, нехай дійсно бажаємо Його і не гріха. Нехай пізнаємо у оповіданні Святого Письма оповідання нашого життя і нашого спасіння, яке Бог дбайливо планував для нас. Нехай вирішимо подумати про те важливе, яке Він вважає важливим, тобто наші моральні рішення, щоб завжди любити Його, бути слухняними Йому і жити з Ним у Його небесному царстві. Амінь.

Now, as we mystically approach the Holy Manger, let us truly desire Him and not sin. Let us recognize in the story of Holy Scripture the story of our own life and our salvation, which God carefully planned for us. Let us decided to deem that important, which He deems important, namely, our moral decisions to always love Him, to be obedient to Him and to live with Him in the Heavenly Kingdom. Amen.