ЧОМУ МИРОНОСИЦІ ВТЕКЛИ ВІД ГРОБУ ІЗ ЖАХОМ І ТРЕПЕТОМ? WHY DID THE MYRRHBEARING WOMEN FLEE FROM THE TOMB IN FEAR?

Браття і сестри у Христі—

Коли ми роздумаємо над таїнством Христового Воскресіння, ми потребуємо пам’ятати збентеження апостолів після смерти Господа Ісуса. Можна розуміти це збентеження, якщо ми пам’ятаємо цілу історію життя, яке апостоли жили з Христом.

When we meditate on the mystery of Christ’s Resurrection, we need to remember especially the confusion of the apostles after the arrest and death of the Lord Jesus. We are able to understand this confusion, if we remember the whole story of their life with the Lord.

Вперше, коли кожний індівідуальний апостол був покликаним і зустрічав Божественного Владику, він пізнав одразу, що Господь Ісус Христос був дуже спеціяльним чоловіком. Дійсно, Він створив дуже великі чуда́ і оздоровляв багато людей, але прибавливість апостолів булa глибшoю від  цих чудових зна́ків.  Мудрість доктрини Господа Ісуса доторкнулася ученикі́в від початку, але цей чоловік був більшим від цілости оздоровлень і доктрин. У Нього дуже велике співчуття, яке показало Його глибоку любов до людського роду. Він завжди страждав дуже велику протилежність заради заздрости Його ворогів, але Він показав терпеливість, гідність і величність, які пророк Ісая пророкував: «Господь Бог відтули́в мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь; я знаю, що не застидаюся.»

In the first place, we need to realize that when each individual apostle was called by their Divine Master, he recognized immediately that the Lord Jesus Christ was a very special man. In fact, in the presence of all the disciples, the Lord worked countless miracles and signs and cures, but the attraction, which the disciples felt towards this man, was deeper than all of those wondrous signs.  The wisdom of the Lord’s teachings touched all their hearts right from the very beginning, but this man, they felt, was greater even than the sum total of all the cures and teachings. They recognized in the Lord a very great compassion, such as they had never experienced, which showed the Lord’s deep love for the human race. They witnessed Him suffering incredible opposition and hatred on account of the envy of his enemies, but He showed patience, dignity and majesty, just as the Prophet Isaiah had foretold: “The Lord God has opened my ear, and I was not rebellious. I turned not backward. I gave my back to the smiters, and my cheeks to those who pulled out my beard; I hid not my face from shame and spitting. For the Lord God helps me; therefore I have not been confounded; therefore I have set my face like a flint, and I know that I shall not be put to shame; He Who vindicates me is near.”

Не тільки Його слова́, але Його всі діла були натхненними—кожний аспект Його поведінки. Під час трьох років, яких вони жили з Господом, вони ніколи не свідчили, що Він пристрастю зробив. Замість цього, вони постійно чулися Його святістю. Він несе страждання людей, але тайно і містично Він здався бути над цим стражданням. Хоча Він дивував учнів Його з чудами і знаками, проте Його смиренність була правдивим чудом також, бо Він оцінював Його мету замість привілеїв і стану Його, так як Святий Апостол Павло сказав: «Він існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини.»

Not only His words, but also all of His actions, every aspect of His behaviour, were inspiring. During the three years in which they lived with the Lord, they never witnessed Him acting from passion. Instead, they constantly felt His holiness. He bore the suffering of the people in Himself, but mysteriously and mystically He seemed to be above suffering. Although He amazed His disciples with signs and wonders, nevertheless His great humility was a true miracle in itself, for He valued His mission instead of His privileges and His status, just as the Holy Apostle Paul said of Him: “Although He was God by nature, He did not deem equality with God something to be grasped, but instead He emptied Himself, taking the form of a slave, becoming like unto men.”

Заради великої гідности і благодаті у присутності страждання, учні починали розуміти, що цей чоловік мав спеціяльну спорідненість з Богом. Святий Петро промовляв про Нього «Ти—Христос—Син Бога живого.»

On account of His great dignity and grace in the face of suffering, the disciples began to understand, that this man had a special relationship with God. The Holy Apostle Peter proclaimed his belief concerning this relationship, when they all were together at Caesarea Philippi. He said: “You are the Christ—the Son of the Living God.”

Через три роки, кожне діло Ісуса нагадувало учням про слова Святого Письма. Більше і більше, вони сталися натхненними, як бачили поповнювання біблійного пророцтва. Їх радість і здивування росли, коли наближалися ближче і ближче до Єрусалиму, де вірили, що люди щоб промовляли їх Владика буде царем.

Throughout those three years, each deed of Jesus also reminded the disciples about the words of the Divine Scriptures. More and more, they became inspired as they saw biblical prophecy being fulfilled right before their eyes. Their joy and wonder grew as they got closer and closer to Jerusalem, the Holy City, where they anticipated that the people would take the Lord Jesus and proclaim Him king.

Але коли вони прийшли в Єрусалим, була катастрофа. Владика був заарештованим, так як Він просвітив. Він їм розказав: «Ось надходить година—і тепер вона,-- коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите.» Коли вони бачили Його померлого, їх горе і деморалізація були повні. Їх надія була знищена.

But when they came to Jerusalem, there was a catastrophe. The Master was arrested, just as He had foretold. He had told them: “Behold, the hour is coming—and is now here—when you will all be scattered, each to his own place, and you will leave Me quite alone.” Then, when they saw Him dead, their desolation and demoralization were complete. Their hope had been destroyed.

У цьому контексті, можна розуміти поведінку жінок мироносиць. Вони пішли до гробу, щоб пома́зати померле тіло. Цим способом, вони поповнювали велику функцію жінок у всіх традиційних громадах—виража́ти сором. Чоловіки не могли це робити тому, що в древніх культурах не могли показати слабкість. Для безпечности і виживання цілої громади, чоловіки постійно потребува́ли виражати силу без компромісу. Отже, жінки потребували звільнити великий тиск, який трагічні випадки людського життя створювали, через ви́раження сорому. Але коли вони приходили до гробу, і чули землетрус і бачили ангела, їх збентеження сталося глибшим, бо доручення своє—культурна необхідність—сталося непотрібним. Христос смертю смерть подолав—не було місця для сорому. Вони втекли від гробу, бо жах і тре́пет огорнув їх.

In this context, it is possible to understand the behaviour of the myrrh-bearing women. They came to the tomb to anoint a dead body. In this simple way, they intended to fulfill the great function of women in every traditional society—to enact shame. Men are not able to do this, because in ancient cultures they were not able to show weakness. For the safety and survival of the whole society, men constantly needed to express and convey the notion of strength without compromise.  Therefore, women were needed to release the enormous societal pressure, which the tragic circumstances of human life generate. They accomplished this through enacting shame. But, when they came to the tomb, and they felt the earthquake and saw the angel, their confusion was deepened, for their errand, which in ancient societies was a cultural necessity, had suddenly become unnecessary. Christ had conquered death by death. There was now no place for shame. Thus, they fled from the tomb, because fear and trembling seized them.

ЄДНІСТЬ ВІРИ: ОСНОВА ЄДНАННЯ У ХРИСТОВОМУ ТІЛІ UNITY OF FAITH: THE FOUNDATION OF THE ONENESS OF THE BODY OF CHRIST

Євангельське читання сьогодні нам каже те, що Святий Апостол Тома не був з іншими апостолами, коли Господь Ісус являвся їм після Його воскресіння з мертвих.  Природно, наші розуми, коли роздумуючи над цим уривком, запитують, «Чому Тома не був?» Дійсно, ми не знаємо, але ми знаємо те, що навіть після того, коли інші апостоли розказали Святому Томі про заяву Господа Ісуса, Тома відмовлявся вірити. Він ще не був з ними, тому що не було єдности віри між дванадцятьма апостолами. Він був фізично з ними, але фізнична присутність не означає нічого у єднанні Церкви. 

The Gospel reading today tells us that the Holy Apostle Thomas was not with the other Apostles, when the Lord Jesus revealed Himself to them after His Resurrection from the dead. Naturally, our minds, when meditating on this passage, ask, “Why was Thomas not there?” Truly, we do not know, but we do know that even after the other Apostles told Saint Thomas about the appearance of the Lord Jesus, Thomas refused to believe. He still was not with them, because there was no unity of faith among the twelve Apostles.  He was physically with them, but physical presence means nothing in the unity of the Church.

Ми повинні роздумувати над природою духовного світу. Духовний світ не має віддалености у самому сенсі як матеріальний світ, бо, у духовному світі, те, яке є ближним до певної речі, є подібним до тієї речі. Неподібність завжди встановлює аналогічну віддаленість, а подібність є аналогічною близькістю.  Тож, коли ми хочемо стати ближніми до Бога, ми чинимо діла чесноти, які роблять нас подібнішими до Бога.

We should reflect on the nature of the spiritual world. The spiritual world does not have distance in the same sense as the material world, since, in the spiritual world, that, which is near to a certain thing, is similar to that thing.  Dissimilarity always constitutes an analogical distance, but similarity is analogical proximity.  So, when we want to become closer to God, we do acts of virtue, which make us more similar to God.

Тут, ми бачимо важливість матеріального світу у плані Господньому, тому що, у духовному світі, протилежні речі ніколи не можуть зустрітися, і неподібні речі є постійно віддаленими.  У духовному світі, навіть природні й добрі, але протилежні, сили не можуть бути примиреними, тому що їхня близькість є неможливою. Тільки у матеріальному світі, речі, які є протилежними, є приведеними у близькість і є примиреними.

Here, we see the importance of the material world in the Lord’s plan, because, in the spiritual world, opposite things can never meet, and dissimilar things are permanently distant from one another. In the spiritual world, even natural and good, but opposite, forces cannot be reconciled, because their proximity is impossible. Only in the material world are things, which are opposite, are led into proximity and are reconciled.

Найліпший приклад цього примирення протилежних є Пресвятою Богородицею так, як ми співаємо у Акафісті, «Радуйся, бо ти супротивності погодила,» і тоді той самий гімн дає приклад, «Радуйся, бо ти дівство і материнство поєднала.» Дійсно, єдність віри є про погодження супротивності згідно прикладу Святої Богородиці.  Хоча Церква є дуже великою, заради єдности віри, вона є також інтимною родиною, тому що через чесноту, ми стаємо ближчими до Бога, ми також стаємо ближчими один до одного.  Святий Апостол Павло описує це таїнство у його посланні до ефесян, коли він каже:

The best example of this reconciliation of opposites is the Most Holy Mother of God, just as we sing in the Akafist, “Hail, for you have reconciled opposites,” and then the same hymn goes on to give an example, “Hail, since you have united virginity and motherhood.” Truly, unity of faith is about the reconciliation of opposites according to the example of the Holy Mother of God. Although the Church is very large, on account of unity of faith, she is also a close family, because through virtue we become closer to God, and we also become closer to one another. The Holy Apostle Paul describes this mystery in his letter to the Ephesians, when he says:

«Отож благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх.

«Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів. Тому й сказано: ‘Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям.’ А те ‘вийшов’ що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити. І він сам настановив одних апостолами, інших—пророками, ще інших –євангелистами і пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа. Тоді ми не будемо більше малолітками, яких кидають хвилі і яких обносить усякий вітер науки, зводячи на манівці людською хитрістю й обманом. Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою—у Христа. Кожне тіло, складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові.»

“I therefore, a prisoner for the Lord, beg you to walk in a manner worthy of the calling to which you have been called, with all lowliness and meekness, with patience, forbearing one another in love, eager to maintain the unity of the Spirit in the bond of peace. There is one body and one Spirit, just as you were called to the one hope that belongs to your call, one Lord, one faith, one baptism, one God and Father of us all, who is above all and through all and in all.

“But grace was given to each of us according to Christ’s gift. Therefore, it is said, ‘When he ascended on high he led a host of captives, and he gave gifts to men.’ In saying, ‘He ascended,” what does it mean but that he had also descended into the lower parts of the earth? He who descended is he who also ascended far above all the heavens, that he might fill all things. And his gifts were that some should be apostles, some prophets, some evangelists, some pastors and teachers, to equip the saints for the work of ministry, for building up the body of Christ, until we all attain to the unity of the faith and of the knowledge of the Son of God, to mature manhood, to the measure of the stature of the fullness of Christ; so that we may no longer be children, tossed back and forth and carried about with every wind of doctrine, by the cunning of men, by their craftiness in deceitful wiles. Rather, speaking the truth in love, we are to grow up in every way into him who is the head, into Christ, from whom the whole body, joined together and knit together by every joint with which it is supplied, when each part is working properly, makes bodily growth and upbuilds itself in love.”

Церква наказує нашу присутність у храмі в неділю через цілий рік, але наша фізична присутність служить більшому намірові, тому що вона продукує єдність віри, основу єднання у Христовому тілі. Апостол Тома був фізично з іншими апостолами перед другим явленням Господа Ісуса, але він не був з ними, з’єднаний у вірі. Отже, він не був з ними. Ми мусимо бути дбайливими, щоб не бути тільки фізично присутніми. Ми мусимо бути з’єднаними у вірі також, отримуючи і одержуючи те, що католицька віра отримає і одержує, і не залишаючи від неї наймальшою мірою.

The Church commands our presence in the church on Sunday throughout the year, but our physical presence serves a greater purpose, because it produces unity of faith, the foundation of unity in the Body of Christ. The Apostle Thomas was physically with the other Apostles before the second appearance of the Lord Jesus, but he was not with them, united in faith. Therefore, he was not with them. We must be careful to not merely be physically present. We must be united in faith as well, holding and observing that, which the Catholic Faith hold and observes, and not departing from it in the slightest degree.